Переспівниця
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-038-3
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Переспівниця». Краткое содержание книги:
У кімнаті запала тиша, і я подумала, що так триватиме вічно, коли раптом обізвалася Ліві:
— Під час Жнив, коли вона зголосилася добровольцем замість Прим. Упевнена: вона гадала, що йде на вірну смерть.
— Чудово. Непоганий приклад, — мовив Геймітч, а тоді взяв червоний маркер і записав у зошит: «Зголосилася добровольцем замість сестри на Жнивах». Знову оглянув присутніх. — Ще щось?
На моє превелике здивування, наступним заговорив Богз, якого я вважала м’язистим роботом, песиком на побігеньках у Коїн.
— Коли вона співала колискову. Для дівчинки, яка помирала.
У голові зринув образ Богза з хлопчиком на колінах. Здається, в їдальні. Можливо, він зовсім не робот.
— Я плакала, коли вона приспала Піту, щоб роздобути йому ліки, і коли поцілувала його на прощання! — випалила Октавія. А тоді швидко затулила рот рукою, ніби злякалася, що бовкнула зайве.
Однак Геймітч тільки кивнув.
— О так. Приспала Піту, щоб урятувати йому життя. Дуже добре.
Схожі приклади почали вискакувати один за одним. Коли я запропонувала Руті стати моєю союзницею. Потиснула руку Чичу в ніч інтерв’ю. Тягнула на собі Магс. І знову вигулькнули ті злощасні вовчі ягоди, які для різних людей означали зовсім різне: кохання до Піти, відмову здаватися за таких, на перший погляд, безнадійних обставин, демонстративну непокору Капітолію.
Геймітч підняв угору зошит.
— Отже, питання в тому, що об’єднує всі ці випадки.
— Тут Катніс діяла на свій розсуд, — мовив Гейл тихо. — Ніхто не вказував їй, що робити й говорити.
— Так, жодних сценаріїв! — вигукнув Біпер. Він потягнувся до мене й поплескав мене по руці.— То виходить, нам просто слід облишити тебе?
Всі розсміялися. Навіть я ледь помітно усміхнулася.
— Це все, звісно, добре, але як це допоможе нам? — буркнула Фульвія. — На жаль, тут, в Окрузі 13, її можливості обмежені. А оскільки ми не можемо кинути її в сам епіцентр битви…
— А я саме це і пропоную, — мовив Геймітч. — Висадити її посеред поля бою і ввімкнути камери.
— Але всі думають, що вона вагітна, — втрутився Гейл.
— Ми поширимо чутку, що вона втратила дитину, коли на арені її вдарило струмом, — відповів Плутарх. — Дуже сумно. Таке нещастя.
Пропозиція Геймітча викликала суперечки, але він наполегливо відстоював свою думку. Якщо єдине місце, де я можу поводитися природно, — це реальне життя, то туди мені й дорога.
— Щоразу, коли ми змушуємо її грати за сценарієм чи вимовляти завчені фрази, то в найкращому разі можемо сподіватися на посередній результат. Все повинно йти від неї самої. Ось на що реагують люди.
— Навіть якщо ми будемо надзвичайно обережні, все одно не зможемо гарантувати їй безпеку, — мовив Богз. — Вона стане мішенню для кожного…
— Саме цього я й хочу, — втрутилась я. — 3 цього підземелля я нічим не зможу допомогти повстанцям.
— А якщо тебе вб’ють? — запитала Коїн.
— Подбайте про те, щоб це зняли на камеру. Потім зможете використати, — відповіла я.
— Гаразд, — кивнула Коїн. — Але не квапмося. Спочатку підшукаємо не надто небезпечне місце, здатне надихнути тебе на спонтанні вчинки, — вона почала міряти кроками кімнату, вивчаючи підсвітлені карти округів з дислокацією військ. — Сьогодні по обіді відвезіть її в Округ 8. Вранці його бомбардували, але тепер, здається, там спокійно. Озбройте її і надайте їй посилену охорону. Нехай знімальна група не відходить від неї ні на крок. Геймітчу, ви залишитесь у вертольоті й будете увесь час з нею на зв’язку. Побачимо, чим усе закінчиться. Ще якісь пропозиції?
— Вмийте її,— сказав Далтон. Усі воднораз обернулися до нього. — Вона ж дівчинка, а ви зробили з неї тридцятип’ятирічну пані. Якось воно неправильно — так вчинили б у Капітолії.
Тільки-но Коїн оголосила перерву, Геймітч попросив дозволу поговорити зі мною віч-на-віч. Вийшли всі, окрім Гейла, який нерішуче топтався поруч.
— Чого ти хвилюєшся? — буркнув йому Геймітч. — Охорона потрібна не їй, а мені.
— Все гаразд, — мовила я до Гейла, і він вийшов. У кімнаті стало тихо, тільки гуділи прилади і шуміла вентиляційна система.
Геймітч сів навпроти мене.
— Нам знову доведеться працювати разом. Тому давай, вивалюй мені все, що хотіла сказати.
Мені кортіло гаркнути, заверещати, повторити сцену у вертольоті, але я тільки й вичавила з себе: