Історія з собаками

Вона мало не осліпила мене піском, мулом і всім, що їй удавалося зачерпнути з дна голубого плеса й жбурнути мені просто в вічі. І чому їй спало на думку цілити саме у вічі? Ллє видно було, що вона дуже схвильована. Бо з дівчатами, як вона, таке трапляється не щодня. Та й як могло траплятися щодня, коли під моїм наглядом було ж не лише село Кестен!

Днів через два-три я пішов до Фатьме з намистом. Випадково їхав через Девин, і те намисто глянуло на мене з вітрини й наче попросило купити його. Воно було чудове. Але Фатьме навіть не глянула на нього!

— Візьми його, дитино! — лагідно вмовляв її дід Реджеб. — Він тобі щиро дарує, візьми!

— А нащо воно мені? — відрізала Фатьме. — Треба мені купованого намиста! Як схочеться намиста, то нанижу ягід, та й буде ще краще.

І не взяла.

Почепив я те намисто високо на сосні, й воно висіло там довго, два чи три роки, а потім десь зникло. І Фатьме покинула той глухий кут, виїхала в Мадан, віддавшись за рудокопа. А я хотів зробити її царицею! І це ж не просто слова, бо я ж не якийсь там вітрогон, у мене в районі добрий десяток корів-рекордисток! Отож хай вона не дуже пишається своїм рудокопом.

Не сказав би, що ніхто не звертав на мене уваги, та все-таки жодна з момчиловських Гретхен і Лорелей не відчинила мені потихеньку дверей, аби погомоніти на самоті. Я сам навмисне не замикав дверей і все прислухався у своїй кімнаті, чи не скрипнуть зрадливо двері. І не скрипнули ні разу! Хтозна, може, тим жінкам і на думку не спадало, що я не побоюся тримати двері відімкнутими цілу ніч. Хтозна! Але, напевно, так і мало бути.

Минули роки, я за звичкою залишаю двері незамкнутими, але вже віддавна не прислухаюся. Волію спокійно сидіти біля вогню й думати про своє. Та й жінок уже тих немає — хто постарів, хто виїхав. Балабаниця сім років тому померла найпрозаїчнішим чином — від грипу. Отакій жінці та померти від грипу!

А теперішніх жінок я обминаю. Мені здається, що якби запросив якусь до себе в гості, то вона або відразу прилетіла б, або влаштувала мені страшенний бешкет. А мені не хочеться ні того ні другого. Отож і сиджу вечорами біля вогню, копирсаючись паличкою в попелі. І радію, що свого часу був такий розсудливий. Якби не купив тоді цієї хати, то зараз мусив би жити в міській квартирі й гріти руки над газовою або електричною плитою. От що означає бути практичною людиною і передбачати майбутні зміни. Я передчував, що момчиловці збудують сучасні нові хати, прикрасять їх балкончиками на колонах, еркерами, проведуть електрику, що старі печі з коминами, тісні кімнатки відійдуть у легенди разом із давніми піснями та звичаями. Тому я купив хату й тепер, слава богу, можу цілі години сидіти біля живого вогню й думати про що хочу. Так чинять практичні й ділові люди, а романтики хай собі гріють руки над пальниками, варять каву в електричних кавоварках і підтримують форму продуктами на штучному білку.