Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
Хома підморгнув лукаво в зал до яблунівців:
– Авжеж, треба знати, з кого сміятись, а що діяти, коли без причини смієшся?
– Бо сміх може бути правильний і сміх може бути неправильний.
– Коли сміється народ, то сміх його завжди правильний.
Голова колгоспу звівся за столом і вже розмовляв стоячи.
– Робота є робота, а сміх є сміх. Треба знати, коли сміятися, скільки сміятися. А також – як сміятися і з кого сміятися. Сміх, дорогий Хомо Хомовичу, є дошкульна зброя, а до зброї треба розумно братися. Щоб бодай у своїх не вистрелити й самим собі не завдати шкоди. Товариші! Засміється доярка на фермі, далі всі тваринники, весь колгосп засміється – де таке бачено й чувано? А коли такий безпричинний сміх перекинеться з нашого «Барвінку» на інші колгоспи? А як засміється район? Область? Республіка? Держава? Ще не траплялось такого, щоб держава сміялась!
– Та як не траплялося, – заперечив лукавий Хома, – коли держава ніколи не перестає сміятись.
– Крім того, сміх не повинен виходити за рамки. Сміх завжди має бути в рамках!
– Та сміх – це вільна птаха: летить, куди хоче, звідки хоче і як хоче.
– В умовах колгоспу, товариші, сміх може бути рентабельний і нерентабельний.
– Та сміх завжди рентабельний, – заперечував Хома, гнучи свою лінію.
– Демагогія чистої води, – зривався Дим на півнячий крик. – Над усім має бути контроль. А якщо з мене ворог сміється, недоброзичливець? Сміх ворога мені ворожий. Я, товариші, приймаю тільки прогресивний сміх, у якого правильна філософська основа. Хай знає Хома Хомович, що сміх теж може мати всякі реакційні напрямки, стояти на чужих методологічних засадах. А головне – куди сміх кличе, до чого закликає? Я за той сміх, який розумно кличе й мудро закликає. І туди, куди слід, а не на манівці чи задвірки. За такий здоровий сміх ми кров проливали, мерзли в окопах, недоїдали й недосипали. І такий сміх ніяким ворогам не віддамо. Не зазіхаємо на чужий сміх, але й своїм не поступимось і п’яддю. Чи ти, Хомо, хочеш порушити чистоту нашого сміху?
І Дим соколиними очима прицілився в старшого куди пошлють, а долоню лівої руки приклав до грудей, наче тим рухом захищав колодочки бойових нагород. Прищепа так само торкнувся своїх фронтових відзнак, і коли озвався, то в голосі бриніла глуха образа:
– Я теж фронтовик. Я, може, воював із ворогами не тільки за наш яблунівський сміх, а й за те, щоб вільно сміялась вся держава. І я кров проливав, а не в тилу відсиджувався. І відступати аж ниньки не збираюсь – свято зберігаю чистоту нашого сміху. Коли треба, то завтра знову візьму зброю, аби в Яблунівці народ сміявся на повні груди. Кожен! Так що я теж тільки за той сміх, який розумно кличе й мудро закликає.
Голова колгоспу всміхнувся, задоволений громадянськістю позиції рядового яблунівського колгоспника, а Хома тим часом, підкрутивши пучками пальців пишні вуса, яких у нього не було, сказав:
– Такі збори, як ниньки, давно годилося скликати, щоб погомоніти за нові обряди й нові традиції. Славні тут пропозиції чулись, отож і я, наче ота Химка, хочу зі своїм глечичком на капусту... А чому б і не спробувати? Спершу в Яблунівці, а там, дивись, і по сусідніх селах. Бо ситий і культурний народ не може не сміятися... Отож пропоную в нашому селі таке свято провести, щоб назвати його День сміху.
Яблунівське жіноцтво й чоловіцтво засміялося. Спершу немов тихий струмок зажебонів, далі струмок побільшав, потім побіг через каміння та пороги, через ревуни та чорториї. Начебто в цього залу було не багато облич, а одне величезне обличчя, на якому звершував таїнство свого буття голосний сміх. Та ще на цьому величезному обличчі веселими квітками порозцвітали очі, порозцвітали карими, синіми, золотими та зеленими вогнями. Ці барвисті вогні прискали барвистими присками. Це був сміх начебто й індивідуальний, та більше, либонь, колективний, – і не можна було не зачаруватися його здоровою силою, щирістю, відвертістю.
– Значить, День сміху? – поспитав Дим, коли ревуни та чорториї повтихали, коли струмок уже біг не через пороги й каміння, а тихесенько слався по рівній долині. – А хто дозволить?
– Самі собі й дозволимо! – прогримів дужим голосом Хома.
– Себто як?
– А відкритим голосуванням! – І Прищепа, майоріючи зі сцени кумачевим лицем, весело крикнув: – Хто за День сміху в Яблунівці, прошу голосувати!
Руки знялись угору, мов зграя голубів.
– Одноголосно! – підсумував Хома. – Отже, віднині в Яблунівці щороку проводитиметься День сміху. Звісно, можна сміятися в будь-який день і в будь-яку годину, навіть опівночі, навіть перед третіми півнями. Але справжнім святом має стати День сміху. До цього свята слід старанно готуватися цілий рік, примножувати здобутки назустріч святу, збільшувати показники.