Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Розрізняються поняття «права людини і громадянина» та «свободи людини і громадянина» Ю.М. Тодикою та О.Ю. Тодикою, В.М. Шаповалом[115], Н.Г. Шукліною[116], О.Ф. Черданцевим[117] та рядом інших представників науки конституційного права.

Ю.М. Тодика та О.Ю. Тодика зазначають, з чим слід погодитись, що між термінами «права особи» і «свобода особи» є як спільне, так і відмінності, хоча досить часто вони застосовуються як синоніми. Основні права свідчать про можливість одержання якихось соціальних благ, тобто «право на» отримання чогось. Свобода — це можливість для людини уникнути впливу з боку держави, державної влади тих чи інших обмежень. Свобода характеризується незалежністю особи від держави. Це «свобода» від чогось, наприклад від цензури[118]. Ю.М. Тодика також звертає увагу на те, що нерідко для розуміння терміна «право» використовується термін «свобода», але переважно поняття «свобода» розуміється як невтручання у внутрішній світ людини, а поняття «право» більшою мірою пов'язується з тим, що для його реалізації необхідні позитивні дії з боку держави або правомочність людини на участь у діяльності окремих політичних і економічних структур[119]. В.М. Шаповал також звертає увагу на те, що свобода іноді розглядається «не як загальний принцип, а як одне з конкретних прав особи — право на свободу».

Н.Г. Шукліна пише, що в нашій юридичній літературі хоча й існують різні підходи до розуміння відмінності між поняттями «право» і «свобода», усе ж майже всі дослідники одностайні в одному: тільки категорія можливості дозволяє не лише виявити найбільш суттєву особливість юридичних прав і свобод громадян, але, що є найголовнішим, допомагає, взявши її за основу, сконструювати поняття, яке відбиває їх справжню свободу[120].

Відсутня єдність у визначенні змісту понять «права людини і громадянина», «свободи людини і громадянина» та «інтереси людини і громадянина» і в теорії кримінального права.

На думку Є.В. Фесенка, з якою можна погодитись, право як компонент об'єкта злочину — це суб'єктивне право потерпілого, закріплене тим чи тим нормативним актом, який надає потерпілому відповідного правового статусу, повноваження діяти певним чином або не вчинювати певних дій, мати певні блага тощо[121]. Зазначимо, що про свободи людини і громадянина Є.В Фесенко не згадує.

Щодо поняття «інтерес», яке вживається для позначення об'єкта кримінально-правової охорони у ст. 364, 365, 367 та 368 КК (охоронювані законом інтереси громадян, державні інтереси, громадські інтереси, інтереси юридичних осіб), якими передбачається відповідальність за злочини у сфері службової діяльності. Зазначу, що термін «інтерес» вживається у КК ще н деяких статтях як Загальної, так і Особливої його частин саме для позначення, як правило, об'єкта кримінально-правової охорони. Зокрема, у ст. 36 «Необхідна оборона» КК говориться про вчинення дій з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, суспільних інтересів та інтересів держави. У ст. 39 КК говориться про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності для усунення небезпеки, що загрожує, зокрема, суспільним інтересам чи інтересам держави. У ст. 40 «Фізичний або психічний примус» також говориться про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу та про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка зазнала фізичною примусу. Про заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам говориться також у ст. 41 «Виконання наказу або розпорядження», ст. 42 «Діяння, пов'язане з ризиком» та ст. 43 «Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації» КК.