Повернення до зірок
- Автор: Гамильтон Эдмонд Мур
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Переводчик: Сергій Тищенко
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Повернення до зірок». Краткое содержание книги:
Всесвіт знаходиться на межі громадянської війни. Королівство Фомальгаут роздирають протиріччя між людьми та негуманоїдами.
Та якась темна невідома досі сила стоїть за цим, здавалося б, прикордонним конфліктом.
Чи зможе Гордон завадити таємничим прибульцям підкорити народи Галактики?..
Ґордон струснув його за плечі, голосно покликав. Раптом мляве тіло поворухнулося, у ньому прокинулася воістину нелюдська сила. Як у оскаженілого тигра або ягуара. Хелл Беррел люто відбивався — і руками, і ногами. Очі горіли, як у загнаного в клітку дикого звіра. Ґордон відлетів до протилежної стіни. Потім дикий блиск в очах капітана згас, м’язи його розслабилися. Він з подивом дивився на Ґордона.
— Що це зі мною, в ім’я Неба?
— Вас оглушили, — відповів Ґордон. — Тільки не дубиною, а уявним ударом. Хтось вторгся у вашу свідомість, поки ми летіли сюди.
— Сюди? — Перепитав Хелл Беррел, оглядаючи металеву камеру. — Я нічого не пам’ятаю. Це що, в’язниця?
— Мабуть, так. Ми зараз у покинутому місті колоністів. Тюрми є в кожному місті. — Ґордона сильно мучив головний біль, але ще більше вражене самолюбство. — Хелл, минулого разу, коли я був у тілі Зарт Арна, ви вважали мене героєм, правда?
— Так, — здивувався Беррел. — Але…
— Мені знову випала така можливість, — з гіркотою продовжував Ґордон. — Я хотів довести, що і у власному тілі чогось вартий. І мені це вдається, чи не так? Троон, Ліанна… Всі знову будуть мною пишатися.
— Кораблем командував я, — похмуро заперечив Хелл Беррел. — Це через мене ви потрапили у таку халепу. — Він подивився через віконце назовні, насупився і знову повернувся до Ґордона: — Ви говорили про уявне навіювання. Отже, десь ховається хоча б один з цих проклятих магелланійців.
— Звісно. Нікому більше таке не під силу. Нас розвели, як малих дітей. Ми самі влізли у цей капкан.
— Варрен, Кано, Ранн, де ви? — Щосили крикнув раптом Хелл. Але ніхто з його людей не відгукнувся.
— Отже, їх немає поблизу, — рішив антаресец. — А ми сидимо у цій залізній мишоловці. Що ж робити?
— Чекати, — лаконічно відповів Ґордон.
Чекати довелося більше години. Потім, без будь-якого попередження, двері відчинилися. На порозі з’явився молодий чоловік з гордовитим виразом обличчя. На його чорній формі виблискував знак Булави.
— Емблема Сін Крівера! — Вигукнув Ґордон, — Так я і думав!
— Граф готовий вас прийняти, — сказав молодик. — Ідіть. Якщо, звісно, не вважаєте за краще, щоб вас волокли силою.
За його спиною у коридорі стояли двоє охоронців, озброєних паралізаторами.
— Ми підемо самі, — сказав Ґордон. — 3 мене досить і головного болю.
Вони вийшли під жаркі промені сонця і попрямували вулицею, колись широкою, але з часом вона поступилася натиску лісу і перетворилася на вузьку стежку. Подекуди крізь листя блищали металеві фасади будинків. В одному місці посеред просторої колись площі височів навіть пам’ятник — статуя людини у космічному скафандрі. Безсумнівно, це був один із Зоряних Капітанів, які привезли сюди нещасних колоністів.
«Поглянь-но довкола, Капітане, і радітиме твоє серце! — Подумав Ґордон, — Все, що ти створив тут, давно вже мертве. Нащадки твого народу у результаті непередбаченої мутації давно вже перетворилися на крихітних полохливих тварин, яку ховаються у густому листі дерев. Але не піддавайся розпачу, Капітане. Возрадуйся, що очі твої сліпі і не бачать плодів твоєї діяльності…»
Бранців завели до будівлі, яка, ймовірно, колись була мерією. У просторому, похмурому залі комфортабельно влаштувався зі склянкою в руці граф Сін Крівер. Він був одягнений у чорне, лише на грудях зухвало блищала родова емблема. На Ґордона він дивився майже дружелюбно.
— Ви заподіяли нам на Тейні чимало клопоту. Але зараз, вважаю, попалися цілком надійно… — Він спустошив келих і додав: — Хочете добру пораду? Ніколи не довіряйте негідникам… Таким як Джон Оллен, наприклад.
— Он воно що! — Зрозумів Ґордон, — Оллен — ваша людина!
Дійсно, це все пояснювало. Оскільки барон виявився зрадником, то саме він, безумовно, провіз на Троон телепата з Магелланових Хмар.
— Де мої люди? — Похмуро запитав Хелл Беррел.
Сін Крівер привітно посміхнувся.
— Ми не претендуємо ні на ваших людей, ні на ваш корабель. Вони нам не потрібні і, отже, знищені. Так само, як будете знищені і ви, коли зникне потреба у вас. Хелл стиснув кулаки. Здавалося, він готовий кинутися на графа. Але конвоїри з паралізаторами зробили крок вперед. Сін Крівер продовжував:
— Ми допитаємо вас пізніше. До речі, ви тут лише виключно тому, що вас побажав побачити один старий друг. Бард, скажіть йому, що вони вже прибули.