Любов у спадок

— Ось! Якщо влучу в будь-яку мішень цим каменем, ви відчепитеся від мене! — в запалі вигукнула дівчина, піднімаючи пращу.

Оуен і його товариші з презирством спостерігали за її гарячковими приготуваннями. Ну звичайно, пращу вони не вважали гідною зброєю. Але Еріка знала, що таки влучить у що завгодно.

Раптово її увагу привернув лицар, що їхав шляхом саме повз пагорб. Невисокий шотландець ледь погойдувався в сідлі бойового вороного коня. Його можна було б назвати навіть хирлявим, але якось язик не повертався. Чимось невловимо похмурим віяло від усієї його постаті в повному обладунку. Крицеві нагрудники та попліччя зливалася з воронованою кольчугою і робили його схожим на знаменитого Сплячого Лицаря з легенди. Чорний бацинет[26] із шишаком на верхівці доповнював цей похмурий образ.

Їй миттю сяйнула божевільна думка… Незрозуміло чому Еріці схотілося пожартувати з цим надутим, як індик, вершником.

— Ставлю свій кинджал проти твоїх десяти пенні, що я влучу в того шишака на його шоломі! — швидко випалила вона.

Не встигли її здивовані супротивники щось промовити, як вона ретельно прицілилася, зробила ощадливий замах пращею та метнула камінчик просто в обрану ціль.

Усе відбулося надто стрімко. Оуен кинувся до неї. Камінчик, пущений вправною рукою, летів до своєї мети. Лицар спокійно їхав посеред шляху, коли несподіваний сильний удар по шолому змусив його похитнутися в сідлі. Бойовий кінь заіржав і здійнявся дибки, але вершник твердою рукою втримав повід. Він повільно стяг із голови шолом і обвів скаженим поглядом людей, що зібралися навколо. У шотландця виявилася неймовірно густа й поплутана чорнява чуприна, а вузьке обличчя з різкими рисами прикрашав довгий шрам, що тягся навскіс від скроні до підборіддя. Під його похмурим, лютим поглядом люд мимоволі позадкував…

І тут Еріка не витримала й розреготалася — таким кумедним здався їй вираз несамовитої люті на обличчі цього лицаря. Господи, за кого він себе має? За Святого Георгія? Він почув її сміх і повільно перевів погляд на верхівку пагорба. Їхні очі на мить зустрілися, й Еріка мимоволі здригнулась — їй здалося, що сам диявол зазирнув їй у душу. Від цього лицаря ніби віяло могильним холодом, її навіть почало трусити.

Дівчина повернулася до Оуена й була вражена зміною, що сталася з ним, — розбишакувате обличчя пажа поблідло, мов у мерця.

— Ти… що, збожеволів? — ледве зміг вичавити з себе переляканий парубійко. — Що ти накоїв, дурню нещасний?! Біжімо звідси!

Еріка хотіла спитати, що ж такого страшного вона накоїла, але тут Оуен щосили смикнув її за руку й штовхнув поперед себе. Вона сторчголов покотилася згори, не встигла навіть зрозуміти, що ж сталося. Гурт молодих забіяк ніби водою змило.

— То що трапилося? — й далі допитувалась Еріка, коли вони вже вихором промчали схил пагорба та одним махом перескочили рів.

Оуен на мить зупинився, перевів подих і озирнувся.

— Ти навіжений? — очі в нього самого були божевільні. — Це ж Дуглас! Вільям Дуглас, і ти влучив у нього каменем!