Джерело
- Автор: Рэнд Айн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-55-5
- Переводчик: Елена Замойская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
Отримавши запрошення, Рорк виступив перед комітетом і пояснив, що був би щасливим спроектувати приміщення для виставки, але сам.
— Це не серйозно, містере Рорк, — сказав голова комітету. — Урешті-решт, враховуючи величезну важливість проекту, ми хочемо отримати все найкраще. Я про те, що дві голови краще, ніж одна, а вісім голів… Ви ж самі розумієте — найкращі таланти країни, найвідоміші прізвища, дружні консультації, співпраця і взаємодія — ви ж розумієте, як постає видатне творіння…
— Розумію.
— Тоді ви розумієте…
— Якщо я вам потрібен, ви повинні дозволити мені зробити все самому. Я не беру участі в комітетах.
— Ви хочете відмовитися від такої можливості, не хочете потрапити в історію, волієте позбутися шансу на світову славу і, майже, на безсмертя?
— Я не працюю в команді. Я не консультую, не співпрацюю і не взаємодію.
В архітектурних колах залунали сердиті коментарі про його відмову. Люди казали: «Пихатий негідник!». Обурення було занадто різке і грубе як на звичайну фахову заздрість; усі архітектори сприйняли Роркову поведінку за особисту образу; кожен вважав, що має право змінювати, радити і поліпшувати творіння будь-кого з живих колег.
«Цей випадок чудово ілюструє, — писав Еллсворт Тухі, — антисоціальний характер містера Говарда Рорка, зарозумілість нестримного індивідуалізму, яку він завжди уособлював».
Серед вісімки обраних для роботи над проектом «Марш століть» були Пітер Кітінґ, Ґордон Прескотт і Ролстон Голкомб.
— Я не працюватиму з Говардом Рорком, — сказав Пітер Кітінґ, побачивши перелік членів Ради. — Вам доведеться вирішувати. Він або я.
Йому сказали, що містер Рорк відхилив свою кандидатуру. Кітінґ перебрав на себе керівництво Радою. У статтях, присвячених будівництву конструкцій для ярмарку, писали про «Пітера Кітінґа та його соратників».
Протягом кількох останніх років Кітінґ засвоїв різку, владну манеру спілкування. Він різко наказував і зривався, стикаючись із щонайменшими ускладненнями; а втрачаючи терпець, кричав на працівників: його словник образ містив уїдливі, підступні вислови, що більше пасували б істеричній жінці; його обличчя завжди було похмуре.
Восени 1936 року Рорк переніс своє бюро на верхній поверх хмарочоса Корда. Проектуючи цю будівлю, він думав, що колись тут буде і його офіс. Побачивши на дверях табличку «Говард Рорк, архітектор», перш ніж увійти, він зупинився на мить. Його власний кабінет, розташований в кінці довгої анфілади приміщень, мав три скляних стіни, з яких відкривалася панорама міста. Рорк зупинився посеред кабінету. Крізь широкі скляні панелі він міг бачити магазин Фарґо, будинок Енрайта, готель «Аквітанію». Він підійшов до вікон, що виходили на південь, і довго там стояв. Він бачив у далечині, над Мангеттеном, хмарочос Дейна, збудований Генрі Камероном.
Одного листопадового пообіддя, повернувшись до бюро з будівельного майданчика на Лонґ-Айленді, Рорк увійшов до приймальні, обтрусив мокрий плащ і побачив насилу стримуване хвилювання на обличчі секретарки; вона нетерпляче на нього чекала.
— Містере Рорк, мабуть, це щось дуже важливе, — сказала вона. — Я призначила вам зустріч на третю годину завтра. У його кабінеті.
— У чиєму кабінеті?
— Він телефонував півгодини тому. Містер Ґейл Вайненд.
2
Табличка над вхідними дверми копіювала шрифт назви газети:
Вивіска була маленькою, вона демонструвала славу і владу, що на ній немає потреби наголошувати; такий собі тонкий кпин, що виправдовував голу потворність редакційної будівлі; ця споруда була фабрикою, що зневажила всі оздоби, щоб увиразнити важливість вивіски.
Фойє нагадувало пащу печі; ліфти доставляли невпинним потоком людське паливо і випльовували його назад. Люди не квапилися, вони швидко прямували до мети; ніхто не затримувався у фойє. Двері ліфтів клацали наче клапани, у ритмі пульсації. Червоні та зелені лампочки на стіні спалахували, показуючи, як високо над землею перебуває кабінка ліфта.
Створювалося враження, що все в цій будівлі під контролем, у руках упливової сили, що знає про всі пересування; будинком наче струменіли керовані потоки енергії, забезпечуючи функціонування слухняної, беззвучної і дивовижної машини, що їй ніщо не може завадити. Ніхто не зауважив рудоволосого чоловіка, який на мить затримався у фойє.
Говард Рорк поглянув на викладену кахлями стелю. Він ніколи нікого не ненавидів. Але в цієї будівлі був власник, людина, яка змусила його відчути щось дуже схоже на ненависть.