Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
Іще одну подію на вулиці не можна оминути. Нова ватага хлопчаків-підлітків, яка зібралася замість тієї розгромленої, що вбила Шіллера та його коня, закидала камінням чорногуза, котрий жив тут багато років, і у свій час дружив із воронами. Чорногуз був поранений, але злетів, зробив над річкою кілька великих кіл і, гублячи краплі крові з розбитих грудей, подався геть із околиці – сюди більше не прилітав. Зате побільшало тут ворон. Чорні, великі, вгодовані, вони літали над річкою, над смітником, яким було відгороджено від річки вулицю, і цілий день крякали. Це вивело із себе агронома Козака, який був у той день знервований, бо змушений знову відправити Нору в божевільню. Він начинив шматки хліба отрутою і розкидав по смітнику. Ворони накинулися на той хліб, потому злетіли на дуба Карташевських, а через якийсь час, крякаючи, почали падати звідти, як груші, з гухкотом розбиваючись об землю. Після того зникли з околиці й ворони. Смітника так і не прибрали, зате явилися сюди енергійні жінки із зеленого господарства міста і обсадили смітника вербами. Ці верби ще мають вирости, але поки що біля них зупиняються вуличні пси і оббризкують їх, піднявши задню лапу. Це невідь-чому веселить Йонту, який приходить сюди щодня, і він скалить розхитані, вражені пародонтозом зуби. Це свідчить про те, що він од нещастя, яке гак немилосердно вдарило по ньому, помаленьку одужує.
1989 р.
Інтерполяція
І коли впала пітьма, коли все заспокоїлась, а сон поклав кожному в околиці на повіки по вогкій, теплій лапці – всіх лапок у того сну було стільки, скільки жило людей, – на вулицю вийшов знайомий уже нам, але й досі нікому недовідомий чоловік у синьому плащі та кепці – він же пастух. Цього разу був зростом у звичайну людину, та обличчя його не могла б побачити навіть ряба Надька через чарівну трубу, адже місяця в цю ніч не було, ані зірок – лежала над околицею тверда, широка
і глибока, а не дощова хмара. І коли рушив чоловік у синьому плащі від початку вулиці, аби пройтися нею, за його спиною почали ворушитися тіні: закублилися, скручуючись, і стали помалу складатись у привиди. Отож за чоловіком у синьому плащі виплив на своєму човнику старий Смерд, помахуючи в повітрі весельцем, як Івасик Телесик; за ним, опираючись на патерицю, з лівого боку дибала стара Гуменючка, дивлячись у землю, ніби шукала там загублених грошей, з правого боку ступали матері Олексійова та Васі Равликова, та й усіх інших, яких ми тут не називали, – були вони в темних хустинах і з очима, повними любові до своїх іще сущих дітей та внуків та правнуків. За Гуменючкою тягнув ноги високий, як каланча, зять таксистихи Вовка Семенюк і просувався він, ніби вдягнений у ґратчасту сорочку, а може, був засаджений у клітку. Далі ступав Семенюк-старший, бо й він уже на той час помер – затулив руками обличчя: на чорному коні без голови й копит повільно їхав Шіллер, за ним ступали, любовно взявшись під руки, Ціпа й Ціпун; біля них Юрко Тишкевич, але розмитіший за інших: коли б мати подивилася на нього, навряд чи впізнала – залишилося від нього кілька клаптів туману. Побіч ішов Сашко Войцехівський, чомусь весь час озираючись; не ступав, а плив розбухлий як бочка і чорний як ніч Ромка, а далі – всі інші, названі тут і не названі, згадані й не згадані – ті, котрі з вулиці вже навіки пішли, кожен із них мав ту тіньову форму, якої у світі заслужив і в яку сам себе вбрав. Вся ця армада безшумно й мирно пливла за чоловіком у синьому плащі, він же ішов загаданий, опустивши голову, ніби про щось вельми важливе міркував чи готувався сказати, а може, чекав, аби всі на околиці таки позасинали. Тоді він і прокаже свою проповідь, слова до якої ще не були з’єднані в його голові, тож не могли прийти й до язика, щоб виповістись. Але настала мить, і чоловік у синьому плащі зупинився, озирнувся на армаду покійників, що простувала за ним, обдивився хати – не світилось у них уже ані вогника. Відтак сказав тихо, але так, що його добре і почули і покійні, і сплячі: