Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
VI. Перехресний допит. Перехресний допит полягає в тому, що кожна із сторін задає свідкові запитання. Питання — основний інструмент допитувача. За цільовим призначенням питання поділяються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадаючі, контрольні, співставляючі, деталізуючі, спрямовуючі та ін.
Ось основні правила допиту свідка, сформульовані ще наприкінці позаминулого століття П. Сергеїчем:
1) не питати свідків про очевидні та встановлені обставини;
2) не питати про те, що не має значення;
3) не давати випадкових питань;
4) встановлювати джерело інформації свідка. Не допускати показань з чужих слів;
5) зупинитися вчасно;
6) питати так, що б свідок не міг вгадати очікуваної відповіді;
7) відокремлювати факти від суб’єктивної думки свідка про ці факти.
До цього можна додати, що питання повинні бути конкретними і торкатися однієї обставини.
Вважається, що недоцільно використовувати навідні питання. Таку думку упродовж тривалого часу обстоюють різні автори. У практиці американських адвокатів, навпаки, вимагається, що б усі питання були такими. Можлива відповідь на більшість із них — «так» або «ні». Ідея використання навідних запитань полягає в тому, що вони дають змогу особі, яке веде допит, висвітлювати інформацію, корисну для справи. Вони ефективні, коли допитувач сам знає відповідь на питання, і не звертається до свідка з питанням «чому».
Цивільне процесуальне законодавство не містить вимог до питань свідкові чи іншим учасникам. Однак у ч. 9 ст. 180 нового ЦПК зазначено, що головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду. Таким чином, некоректними вважаються образливі, навідні та неналежні питання. Їх можна ставити, але суд їх може зняти, якщо про це клопочуть інші особи, які беруть участі у справі.
Потрібно завчасно продумати послідовність постановки питань, що б одне слідувало з іншого і було його логічним продовженням. Визначена послідовність та предметна спрямованість питань називається програмою допиту. Допит рекомендують розпочинати з питань, які не викликають негативної реакції, далі давати нейтральні питання, потім — суттєві, які цікавлять допитувача.
Наступне запитання потрібно задавати після того, як свідок відповів на попереднє. Не потрібно задавати питання, на які можна одержати небажану відповідь.
Відповідно до ч. 8 ст. 180 нового ЦПК суд має право з’ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Отже суд не вправі ставити питання до завершення допиту сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Несвоєчасне питання судді може зламати заплановану послідовність допиту, а деколи звести нанівець намагання сторони розкрити свідка. Тому така норма відповідає духу змагальності.
Формулювання питань повинно бути індивідуальним, враховувати особливості допитуваного, його фізичні і психологічні особливості, відношення до справи. Одна й та сама обставина у різних осіб повинна з’ясовуватися по-різному.
Р. Гарріс, книжка якого «Школа адвокатури» є без сумніву, одним із найкращих посібників молодим адвокатам, рекомендує ніколи не допитувати своїх свідків повторно та не сумніватися в їх правдивості. Не потрібно також повторювати запитання, на які отримана бажана відповідь, не пропонувати свідкам одні й ті самі запитання по суттєвим обставинам, якщо протиріччя вже встановлено.
Найбільшу складність під час допиту становить викриття завідомо неправдивих показань. Це явище вражає своїм масштабом: неправдиві показання було виявлено у 54 % вивчених справ.
Методика викриття завідомо неправдивих показань включає в себе:
1) оцінка загальної правдоподібності показань та встановлення неправдивих. Для цього потрібно встановити чи могла особа в описуваних нею умовах сприйняти те, про що дає показання; чи могла бути така кількість об’єктів чи суб’єктів; чи могли події відбуватися у такій послідовності; чи могли ті чи інші предмети мати властивості, про які повідомляє свідок.
Потрібно перевірити внутрішню відповідність окремих частин показань; перевірити відповідність показів іншим доказам; спостерігати за поведінкою та емоціями свідка.
Явища зовнішнього світу відбуваються у супроводі та у зв’язку з іншими явищами. Жодна подія не може існувати сама по собі. Розповідь свідка складається з декількох фактів. Якщо вони дійсні — вони будуть поєднуватися з багатьма іншими фактами. Якщо показання неправдиві, то при всьому мистецтві вигадки, події, повідомлені свідком, не можуть підійти до навколишніх фактів у всіх своїх дрібницях.