Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

— незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом встановлених статтею 44 ПК строків їх зберігання та ненадання такими платниками податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК;

— ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК.

Первинний документ — документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов’язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами (ст. 9 вказаного Закону).

Для виявлення об’єктивних ознак правопорушення слід звернутися до ст. 44 ПК, яка містить вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Зокрема, платники податків зобов’язані забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, не менш як 1 095 днів з моменту подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання — з моменту передбаченого ПК граничного строку подання такої звітності (див. коментар до ст. 44 ПК).

Відповідно до п. 44.5 ст. 44, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених у пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Крім того, платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. Див. також п. 139.1.9 та коментар до нього.

Ні ст. 44, ні ст. 121 не містять норми, яка б передбачала звільнення від відповідальності за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків за умови своєчасного повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів, а також їх подальшого відновлення.

Незабезпечення зберігання може вчинятися як діями (знищення документів раніше встановленого строку), так і у формі бездіяльності (пошкодження або втрата документів внаслідок пожежі, крадіжки, затоплення тощо). За пошкодження чи втрату документів внаслідок бездіяльності відповідальність настає лише за умови наявності можливості діяти певними чином — можливості не допустити крадіжки, затоплення тощо. Втрата чи пошкодження документів внаслідок непоборної сили (наприклад, через стихійне лихо) виключає притягнення до відповідальності за цією нормою.

Така форма цього правопорушення, як незабезпечення зберігання зазначених документів, поєднане (варіант «та» в диспозиції пункту) з ненаданням контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій за санкціями, нічим не відрізняється від простого незабезпечення зберігання (без факту ненадання документів контролюючим органам) і тому не має практичного значення. Тим більше, що фізично неможливо надати документи, які втрачені в результаті незабезпечення їх зберігання.