Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Він чимало писав і видавав за кордоном, переважно в Англії, знайомив людей із станом речей на своїй батьківщині. Він постійно проживав у Лондоні, але взимку 1890–1891 навідав і Сполучені Штати, в тих самих цілях, де набув теж чимало друзів та прихильників. Але, знайомив, як можна судити, – надто приблизно, своєрідно, зі своєї подвійної, так би мовити, печери: марксистської та імперської разом. Що ж, проникнути до сенсу історії, до суті соціальних процесів, – то не генерала зарізати; навіть – серед білого дня. Або бомбу підірвати. То є щось набагато, набагато складніше.
Але, в чому ж головна мораль попереднього для нас – українців – із наведених посилань від неостаннього з російських революціонерів?
Це, насамперед, знову і знову, – факт повної фальшивості міту про дві Росії; – одну – гидку, імперську та імперіалістичну, а другу – нашу, дружню та добру, революційну та демократичну. А цей міт – не останній в арсеналі російського імперіалізму, і не дано йому ще гідного спростування в українському, а значить – і в будь–якому іншому письменстві. Бо, знову повторює цю байку про дві Росії в наш час і такий ґрунтовний дослідник, як М. Демкович–Добрянський у своїй книзі «Україна і Росія», Львів–Краків–Париж, 1993. Повторює попри те, що на його очах уся політика совєтів наочно продемонструвала повну узгодженість із царською політикою, щодо національного питання.
Тут ми бачили ставлення до цього питання з боку реномованого та прийнятого на Заході російського революціонера; ставлення абсолютно однозначне. Він, як його попередники та наступники, не дозволяє такого поняття як право націй на самовизначення.
Так, про що ж тут іще казати?
4. Революція. Терор наприкінці
Наприкінці терор, так би мовити, аматорський – замінився терором професійним, коли перейшов до рук партії соціал–революціонерів (СР) або есерів. Тут ним займалася Бойова Орґанізація (БО), відокремлена від партії есерів як такої, для більшої безпеки.
Це сталося 1904, напередодні Першої революції 1905, та статус БО був чітко визначений рішенням партії, надрукованим у № 7 «Революционной России», партійного орґану есерів. Там читаємо:
Згідно з постановою партії, із неї виділилася спеціальна бойова орґанізація, що приймає на себе, – на засадах строгої конспірації та поділу праці, – виключно діяльність дезорґанізаційну та терористичну. Ця бойова орґанізація отримує від партії, через посередництво її центру, – загальні директиви щодо вибору часу для початку та призупинення військових дій і відносно кола осіб, проти яких ці дії спрямовуються. В усьому останньому вона наділена якнайширшим повноваженнями й повною самостійністю. Вона пов’язана з партією лише через посередництво центру і повністю відділена від місцевих комітетів. Вона має повністю відокремлену орґанізацію, особливий склад (згідно з умовами самої роботи, очевидно, вельми нечислений), окрему касу, окремі джерела засобів.
Душею БО були низку років інженер Євно Азієв або Євґєній Азєф, та такий собі Боріс Савінков, мало популярний письменник, але із записів якого можна узнати, як усе відбувалося. Свою книжку спогадів він так і назвав – «Воспоминания терориста». З неї, переважно, ми й будемо черпати наші подальші відомості.
Терор був суто індивідуальним, особливо застерігалися від того, щоби не постраждав хтось не причетний до справи. Був спрямований проти високих посадових осіб імперії, в ранзі, як правило, не нижче міністра або губернатора. Замах готувався довго, неквапливо і ретельно. Терористи багацько та вільно їздять імперією, знімають помешкання, оплачують готелі; ніде не зустріти у «Записках» Б. Савінкова скарг на брак грошей. Фінансових проблем для терористів – просто не існує. Автор, часом, крізь зуби пише про якість там приватні пожертви, але… Створюється стійке враження, що йдеться про значно потужніші джерела фінансування.
Між іншим, побачення терористів призначаються в найдорожчих ресторанах столиці, а одного разу дискутується питання про набуття автомобіля найдорожчої марки. Тільки на те, аби ліпше відвести очі поліції. Отже, джерела – мало не невичерпні, але – звідки? Замахи готуються довго, неквапливо (гроші завжди є) і ретельно. Переодягнені вуличними торгівцями або візниками терористи вистежують розклад і сталі шляхи поїздок підопічної особи на службу. Вони називаються «наблюдатєлі» та знають свою фіктивну справу фахово, не привертаючи уваги своїх не задіяних у терорі колег або поліції. По них приходили ретельно замасковані замахівці – «мєтальщікі», які кидали в карету високої особи саморобні бомби, по можливості підстраховуючи одне одного.