Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Похмурі думки прогнали з голови похапливі кроки за дверима. До покоїв забіг зброєносець пана Десмонда і впав на коліно.
— Ласкава пані… ланістерівці… на тому березі…
— Ану відсапайся, хлопче, і розкажи повільно.
Він зробив, як наказали.
— Валка збройних вершників, — доповів він. — На тому березі Червонозуба. Під левом Ланістерів корогва з ліловим однорогом.
«Котрийсь із синів князя Бракса.» Колись Бракс приїжджав до Водоплину, ще коли вона була дівчиною, і пропонував шлюб одного зі своїх синів з Лізою. «Чи не той самий син, часом, зараз очолює напад?», спитала вона себе.
Ланістерівці наїхали з південного сходу під кольоровим буянням прапорів. Пан Десмонд зустрів її на мурі й коротко розповів, що до чого.
— Не більше за кількадесят розвідників, — запевнив він. — Головна сила князя Тайвина стоїть далеко на півдні, а тут нам ніщо не загрожує.
На південь від Червонозуба простягалася пласка відкрита місцина, яку зі сторожової вежі Кетлін бачила на багато верст. Але з бродів було видно тільки найближчий, оборону якого разом з трьома іншими вище за течією Едмур довірив князеві Язону Малістеру. Ланістерівські вершники непевно мулялися коло води під кармазиновими та срібними корогвами, що плескали на вітрі.
— Їх хіба що десятків зо п’ять, мосьпані, — підрахував пан Десмонд, придивившись.
Кетлін спостерігала, як вони розтягнулися довгою лавою. Вояки князя Язона чекали на них за каменями та горбками, ховалися у високій траві. За звуком сурми вершники рушили уперед повільним кроком, скаламутили воду потоку. Якусь мить загін у яскравих обладунках, під хвилястими прапорами та сонячним вогнем на вістрях списів виглядав надзвичайно хвацько та грізно.
— Ось зараз, — почула Кетлін обабіч себе бурмотіння Брієнни.
Що сталося, вони достеменно не бачили. Але навіть на відстані добре розчули жалісний вереск коней і трохи тихіший брязкіт криці по криці. Прапор раптом упав; хорунжий зник у потоці, й скоро першого загиблого пронесла повз стіни замку бистра річкова вода. До того часу ланістерівці збентежено сахнулися назад. Кетлін бачила, як вони вишикувалися, хутко перемовилися і чвалом рушили туди, звідки з’явилися. Вояки зі стін гукали їм образливі лайки, хоча втікачі їх чути й не могли.
Пан Десмонд від захвату ляснув себе долонею по череві.
— Якби ж князь Гостер бачив на власні очі! Напевне б, затанцював з утіхи.
— На жаль, пан батько своє відтанцювали, — мовила Кетлін, — а ця битва ще тільки починається. Ланістери нападуть знову. Князь Тайвин має людей вдвічі більше проти братового числа.
— Хоч вдесятеро, то байдуже, — відповів пан Десмонд. — Західний берег Червонозуба, пані, вищий за східний, ще й заріс лісом. Наші лучники мають гарну криївку і бачать цілі, як на долоні… а якщо хтось прорветься, Едмур тримає у сторожовому полку кращих латників, що готові рушити туди, де найбільша у них потреба. Ми не пустимо ворога через річку.
— Молюся, щоб так і сталося, — похмуро проказала Кетлін.
Тієї ночі вони з’явилися знову. Кетлін наказала збудити її, щойно ворог повернеться. Серед ночі дівчина-покоївка тихенько торкнулася її плеча. Кетлін негайно сіла у ліжку.
— Що таке?
— Б’ються при броді, мосьпані.
Загорнувшись у халат, Кетлін видерлася сходами на дах кам’янця. Звідти вона бачила через стіни залиту місячним світлом річку, де буяла битва. Захисники розпалили сторожові багаття уздовж берега, і ланістерівці, можливо, подумали, що ті засліпнули чи втратили пильність. Якщо так, то вони жорстоко помилилися. Темрява — невірний союзник. Перебрідаючи по груди у воді, вояки ступали у невидимі ями і шубовсали у воду, запиналися на каменях, ранили ноги на розкиданих тут і там шпичаках. Малістерівські лучники з шипінням пускали вогняні стріли через річку; здалеку вони вабили дивною красою. Одного вояка проштрикнув десяток таких; одяг на ньому зайнявся, і він крутився у навіженому танку по коліно у воді, аж поки не впав і не сплив униз течією. Доки його тіло вигулькнуло поблизу Водоплину, річка вже загасила і вогонь, і його життя.
«Невеличка, та все ж перемога», подумала Кетлін, коли бій скінчився, і вцілілі вороги розчинилися у темряві. Сходячи звивистими сходами башти, Кетлін спитала Брієнну про її думку.