Мисливці на мамонтів
- Автор: Покровский Сергей Викторович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Мисливці на мамонтів». Краткое содержание книги:
А ось і новини. Бабуся Тхі помирає. Її корчить і гне. Зовсім посиніла. Останні сили втрачає...
Старі діди та старі жінки поглядають, як вовки. Вони кажуть:
— Помре Тхі, убити треба Червоних! Нехай їхні дружини йдуть просити Куолу. Нехай бере їх, аби не гнівався.
У мисливській землянці вирішили вранці силою взяти Баллу і Канду, а їхніх чоловіків убити. Тоді вони послухаються.
Уа не залишиться з тими, хто хоче убити Ао і Уллу. Він не хоче віддавати Канду чаклунові, він піде разом з ними, і нехай тільки Куолу спробує з'явитися — дізнається, чи вміє Уа кидати списа.
Втікачі нишком спустилися до берега. Тупу-Тупу провів їх до річки. Він порадив їм іти водою: адже у воді не лишаються сліди. Ніхто й не дізнається, в якому напрямі вони пішли.
Тупу-Тупу довго дивився, як сім втікачів обережно простували річкою. Далі вони розтанули в сутінках. Зброяр довго прислухався до хлюпотіння води й поволі побрів до свого самотнього куреня.
ТОЙ, ХТО УБИВАЄ НОСОМ
Перші дні втікачі поспішали. Жінки часто оглядалися: чи не вистежують їх, не доганяють?
Жінкам було важко. Вони не звикли багато ходити. Вони майстрині шити одяг, виготовляти різне домашнє начиння, а не ходити лісами та болотами. Крім того, їм доводилося нести мішки з домашнім скарбом. Особливо важко було Баллі. Вона ж бо несла ще й мішок з дитиною.
Біля селища Лісових Їжаків утікачі переправилися на другий берег. Їжаки недавно посварилися з Чорнобурими, і з ними краще не зустрічатися. Річку перебрели, у кущах верболозу діждалися ночі й лише тоді рушили далі. Хмари комарів вилися над ними й страшенно дошкуляли. Запалити багаття, щоб димом відігнати напасників, годі було й думати. Йшли всю ніч і весь ранок і лише ополудні, знесилівши, впали на прибережний пісок і заснули.
Харчувалися втікачі непогано. Мисливці щодня вбивали якусь дичину. В стариках ловили каченят та гусей, підстерігали біля водопоїв оленів.
Уа, вчорашній хлопчик, виявився чудовим мисливцем. Щоранку четверо чоловіків розходилися по двоє врізнобіч. Ао полював разом з Уллою; Вовча Ніздря любив брати з собою Уа. Ця пара поверталася до багаття не з порожніми руками.
На третю добу Ніздря вказав рукою на північ: там тури перебродили на лісовий бік. Втікачі переправилися слідом за ними.
На правому березі було сухіше й менше комарів. У безлюдному краю звірі й птахи не боялися людини. Надвечір пощастило відбити од табуна теля, і Ніздря зарізав його. Іншим разом на одній маленькій лісовій річці знайшли велику колонію бобрів. Уа кинув з берега списа в старого бобра й пробив йому наскрізь схожого на товсту лопату хвоста. Спис заважав звірові сховатися в нору. Уа витягнув бобра, і той боляче вкусив хлопця за палець. Уа добив бобра каменем і врочисто приніс здобич на стоянку.
Того самого вечора втікачів наполохала несподівана зустріч. Жінки разом з Уллою спустилися до річки. Необхідно було набрати води в очищені оленячі кендюхи.
Раптом Улла з жахом почав задкувати до заростів верболозу. З хащів пильно дивилося на нього темне кошлате страховисько. Це був довгошерстий носоріг. У ті часи вони ще блукали рівнинами Європи. Носороги були невибагливі щодо їжі, від холоду їх захищав густий кожух із довгої темної шерсті.
Носоріг щойно напився. З нижньої губи в нього стікали краплини води. Він стояв спокійно. Та ось очі його забігали: він не любив зустрічатися з двоногими. Носоріг тупнув ногою, нахилив голову і виставив уперед довгий зігнутий ріг. Улла поблід як смерть. Двома стрибками він опинився біля урвища і почав видиратися вгору береговою кручею. Жінки з вереском кинулися за ним.
Носоріг лишився внизу й уважно стежив за ними маленькими злими очима. Вирішено було, не відкладаючи, йти далі від небезпечного сусіда. Мисливці з дружинами нашвидкуруч зібрали пожитки й рушили далі. Та не встигли вони пройти й тисячу кроків, як Улла скрикнув і схопив за руку Ао. З жахом він дивився назад: там знову, наче з-під землі, виріс величезний звір. Носоріг ішов по їхніх слідах і нюхав землю. Звір явно стежив за людьми, що простували берегом.
Що йому було потрібно?
Носоріг не хижа тварина, але в нього примхлива і запальна вдача. Він легко дратується і шаленіє. Коли самки ходять з малими, самець особливо запальний і ладен кинутися на кожного, хто опиниться поблизу.
З ПЕРЕВЕРТНЕМ НЕОБХІДНО ПОКІНЧИТИ
Тут сталося те, що важко було передбачити. Улла згадав про Куолу і уявив собі страшну картину: їх переслідує не носоріг, а чаклун, який набрав подоби цього звіра. Улла несамовито закричав: «Куолу! Куолу!» — і без пам'яті кинувся вбік. Ним оволодів такий жах, що він, здавалося, втратив здоровий глузд. Та найгірше було те, що носоріг, обминувши всіх, кинувся за ним навздогін.