Мисливці на мамонтів

Три бабусі сиділи над могилкою. Це були Мати матерів Каху та ще дві найстарші жінки.

Каху сиділа скарлючившись на землі, і старечі губи її ворушилися. Вона бубоніла незрозумілі слова. Одна з жінок тримала жмут гілок ялівцю. Час від часу простягала одну з них до вогнища. Гілка спалахувала, і бабуся передавала її Каху. Та махала гілочкою над могилкою, і духмяні пахощі палаючого ялівцю сповнювали землянку. Коли гілка догоряла, Каху кивала головою, і та сама стара жінка запалювала нову гілку, а друга висипала з торбинки жменю сірих вуглинок. Каху кидала їх на могилку і приплескувала долонею до землі. Гачкуватий ніс її майже впирався в підборіддя, сиві пасма спадали на плечі.

Потім Каху обійшла навколо землянки та обкурила її ялівцем.

Несподівано пролунав тоненький голосок Уззи, восьмирічної доньки товстої Огги.

— А навіщо їх закопали? — Вона показала пальцем на свіжу могилку.

— Їм там буде краще,— сказала Огга.— Вони житимуть під землею.

— Під землею темно,— сказала Узза.

— Вони підуть туди, де живуть тіні,— прошамкотіла бабуся, яка запалювала яловець.

— А навіщо? — приставала Узза.

— Як навіщо? Вони померли, а куди ж подітися тіням? Ось ти спиш, а твоя тінь ходить. Так і вони. Вони сплять у могилці, а тіні житимуть. Погано, коли тінь мертвого по землі ходить.

— А чого їм у нас не жити? — цікавилась невгомонна Узза.— Ми б з ними гралися. Або пішли б до лісу по ягоди.

— Дурна! Якщо тінь ходитиме по землі, люди лякатимуться. Захворіти навіть можна, якщо зустрінеш. Нехай собі ходять під землею. Там є такі самі ліси, і річки, і травиця. Там їм буде добре.

Діти оточили бабусю й почали допитуватись, що таке тіні.

— Тінь — така сама людина, тільки ніби дим. Зараз, опівдні, маленька, а ввечері стане велика. Коли людина ляже спати, куди тінь дівається? Ось ти сон бачиш? А це тінь твоя літає і все бачить. А коли людина помре, її треба провести під землю. Там їй буде добре. Там у річці вона ловитиме рибу, в лісі збиратиме ягоди. Усе як тут, так і там. Тільки треба про тінь подбати, а то вона розгнівається і чимось може зашкодити...

Каху ще раз вернулася до могилки й пошепотіла над нею. Це вона вмовляла тіні лежати смирно, не виходити з-під землі та не лякати живих.

Ні Каху, ні Огга, ні Уамма не розуміли, що таке смерть. Вони не знали того, що це — неодмінний і природний кінець усього живого. Якщо людина загине в бою або на полюванні, це ще можна зрозуміти. Це переможець забрав силу у переможеного або звір виявився дужчим і переміг мисливця.

Та коли хтось помирає, лежачи в своїй землянці,— це загадка, і над нею треба добре подумати. Тут не обійшлося без злого ворога. Хтось відняв життя не силою, а чаклунством, нашептом. Хтось наслав спочатку хворобу, а потім і смерть. Хтось подивився лихим оком, від якого втрачаєш здоров'я. Лихо можна «наслати» здалеку. Можна наслати хворобу з вітром. Треба лише знати такі слова. Можна зробити це з помсти. Але не кожен здатний таке зробити, а тільки хто вміє.