Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
То була добра нагода накивати п’ятами, але я нею не скористався.
А Шренк уже знову звернув погляд на мене, так наче я міг врятувати його від тієї грізної навали. Здавалося, він ось-ось ухопиться за мій лікоть, шукаючи підтримки.
Поміст стрясався. Я заплющив очі.
Раптом мені причулося, що дзвонить мій таємний приватний телефон. Я мало не вигукнув уголос: «Мій телефон! То мені дзвонять!».
Добре, що мою увагу відвернула юрба чоловіків та жінок, супроводжувана й кількома дітлахами, яка бігла помостом, — але не до берега, а в дальший кінець, до моря. Попереду мчав дебелий чолов’яга у темному плащі й крислатому капелюсі.
— Останній день, останній шанс, останній раз! — вигукував він. — Прокатаймося востаннє! Уперед!
— Шейпшейд, — стиха мовив Шренк.
То був справді він. Шейпшейд, власник та адміністратор старого кінотеатру «Венеція», що стояв край помосту. До кінця тижня й кінотеатр мали завалити, перетворити на целулоїдну локшину.
— Сюди! — долинув із туману голос Шейпшейда.
Я поглянув на А. Л. Шренка.
Він знизав плечима й кивнув головою на знак згоди.
Я побіг у туман.
Довгий розкотистий стукіт і скрегіт, тоді сповільнений гуркіт, брязкіт і рев, так наче у кошмарному сні дереться вгору величезна механічна стонога; на мить вона аж на вершечку спиняється звести дух, а потім ураз зривається і стрімко мчить униз, немов на дно незглибимої ями, — із виском, свистом, гримким стугоном, з якого вихоплюються людські вигуки та зойки; а звідти знову дереться нагору, цього разу швидше, підіймається все вище, вище, а тоді знавісніло, істерично летить униз.
«Круті гірки».
Я стояв і дивився на них крізь туман.
Навколо казали, що за годину зруйнують і їх.
Відколи я себе пам’ятав, ці гірки були невід’ємною частиною мого життя. Майже щовечора тут лунав сміх і крик людей, що злітали вгору, сказати б, до вершин своєї долі, а потім нестримно зривалися вниз, назустріч уявній загибелі.
І оце тепер мало відбутись останнє катання перед тим, як підривники прилаштують до ніг динозавра заряди динаміту й примусять його впасти навколішки.
— Стрибайте сюди! — гукнув якийсь хлопчисько. — Тут вільно.
— «Навіть вільний я вважав, що то тяжкії тортури», — продекламував я у відповідь.
— Гей, погляньте-но, хто сидить спереду! — гукнув ще хтось. — І хто за ним!
Попереду сидів містер Шейпшейд, насунувши на вуха свій крислатий чорний капелюх і голосно сміючись. За ним я побачив Енні Оуклі, власницю тиру.
Позад них сидів розпорядник із павільйону розваг, а поруч — стара жінка, що продавала рожеву цукрову вату, солодку облуду, яка танула в роті, і ти почував себе голодним ще задовго до китайського ресторанчика.
Далі вмостилися колеги зі «Збий пляшку» й «Накинь обруча». Усі мали такий вигляд, наче позували до фотографії на перепустку у вічність.
Тільки містер Шейпшейд, стерновий того судна, буяв енергією.
— Як казав капітан Агав, не будьмо страхополохами! — гукнув він.
Я відчув себе жертовною вівцею.
І вже не опирався, коли контролер допоміг мені сісти на боягузьке заднє сидіння.
— Це ви вперше вирушаєте? — запитав він сміючись.
— І востаннє.
— Усі наладилися кричати?
— Аякже! — озвався містер Шейпшейд.
«Відпустіть мене! — подумки благав я. — Ми ж усі загинемо!»
— Ну, раз… два!.. — вигукнув контролер. — Поїхали!
Небо зметнулося вгору, а внизу було чорне пекло.
Ми летіли вниз, і мене поймало таке відчуття, ніби ніяких підпор під візком уже немає.
А коли сягнули дна, я позирнув на поміст. А. Л. Шренк стояв і дивився на нас, як на безумців, що добровільно повантажились на приречений «Титанік». Потім відступив у туман.
Тим часом ми знову підіймалися вгору. Усі кричали. І я кричав. Боже мій, думав я, так репетуємо, наче нам справді страшно!
Коли все скінчилося, учасники прощального обряду, втираючи очі й підтримуючи одне одного, зникли в тумані.
Містер Шейпшейд стояв поруч мене, а підривники вже прибігли обкладати вибухівкою металеві конструкції та підпори естакади.