Мовчання ягнят

Бріґем прямував до аеродрому Куантіко на найвищій допустимій швидкості. Він прокашлявся:

– На польовому завданні добре те, Старлінг, що там нема ніякої політики.

– Невже?

– Ви правильно робили, коли захищали той гараж у Балтиморі. Непокоїтесь про телебачення?

– А варто?

– Ця розмова залишиться між нами, так?

– Так.

Бріґем відсалютував у відповідь морпіху, який керував рухом транспорту.

– Узявши вас сьогодні з собою, Джек виказує вам довіру, це всім ясно, – сказав він. – Якщо, наприклад, у Відділі професійної відповідальності йому спробують утерти носа вашою справою, тямите, про що я?

– Гм-м.

– Кроуфорд не стане прогинатися. Він уже пояснив де слід, що ви мали захищати місце скоєння злочину. Він відпустив вас туди голіруч – тобто без жодних ознак представника правоохоронних органів, про це він теж казав. Та й копи в Балтиморі не одразу зреагували на виклик. Окрім того, зараз Кроуфорду потрібен помічник і в нього немає зайвої години, щоб чекати на Джиммі Прайса, який направить йому когось із лабораторії. Тому хто, як не ви, Старлінг. А потопельник – справа не з приємних. Це не покарання, але якщо знадобиться, то можна буде показати це завдання саме в такому світлі. Розумієте, Кроуфорд дуже кмітливий, але він не любить нічого пояснювати, тому я завів цю розмову… Якщо ви працюєте з Кроуфордом, маєте знати, що в нього відбувається. А ви знаєте?

– Ні, нічого не знаю.

– У нього й без Баффало Білла вистачає клопоту. Його дружина Белла дуже хвора. Вона… безнадійна. Він привіз її додому. Якби не Баффало Білл, Кроуфорд давно б узяв відпустку з догляду за хворим.

– Я цього не знала.

– Про це не говорять. Не співчувайте йому, не кажіть нічого, бо все одно марно… вони вдвох прожили гарне життя.

– Дякую, що сказали.

Коли вони під’їжджали до аеродрому, Бріґем трохи пожвавішав.

– Я наготував кілька важливих промов під кінець стрілецького курсу, Старлінг, спробуйте їх не пропустити.

Він поїхав навпростець між ангарами.

– Не пропущу.

– Послухайте, я вчу вас таких речей, які, найпевніше, вам робити не доведеться. Сподіваюся, не доведеться. Але у вас є неабиякий хист, Старлінг. Якщо треба буде стріляти, ви впораєтесь. Робіть вправи.

– Гаразд.

– І ніколи не кладіть його в сумочку.

– Гаразд.

– Діставайте його по кілька разів щоночі. Тримайте під рукою.

– Згода.

На руліжній смузі аеродрому Куантіко стояв двомоторний ветеран «бічкрафт» із увімкненими сигнальними вогнями та прочиненими дверцятами. Один із пропелерів обертався й шарпав траву біля злітної смуги.

– Тільки не кажіть, що це «Синє каное», – вихопилось у Старлінг.

– Ага.

– Воно маленьке й старе.

– Старе – це точно, – весело погодився Бріґем. – Управління боротьби з наркотиками натрапило на нього у Флориді ще давно, коли він упав в окрузі Ґлейдс. Проте зараз він цілком справний. Сподіваюсь, Ґремм і Рудман[53] не дізнаються, що ми його взяли, – бо ми мали їхати автобусом.