Необхідні речі

– А ти що про нього думаєш?

Коли Поллі знов заговорила, усмішка в голосі проявилася ще більше.

– Ну, Алане, скажу чесно: ти моє золото, і, сподіваюся, я твоє, але…

– Ти – моє, – промовив він. Головний біль трохи відступав. Він сумнівався, що це завдяки дивовижному аспірину Норріса Ріджвіка.

– …але від нього і моє серденько побігло стриб-скоком. А бачив би ти Розалі з Нетті, коли вони повернулися…

– Нетті? – Він зняв ноги зі столу й сів рівно. – Нетті ж власної тіні страхається!

– Ага. Та оскільки Розалі переконала її сходити з нею – ти ж знаєш, та бідося нікуди сама не піде, – я запитала Нетті, що вона думає про містера Ґонта після того, як прийшла вдень додому. Алане, її бідні старі очі просто загорілися, туман у них розійшовся. «У нього є карнавальне скло! – говорила вона. – Дуже гарне карнавальне скло! Він навіть запросив мене зайти завтра й подивитися ще на інші!» Здається, це вперше за чотири роки вона стільки проговорила. Ну я їй і сказала, чи ж це не мило, Нетті? А вона: «Так, а знаєте що?» Я, звісно, запитала що, і Нетті відповіла: «А я, мабуть, і піду!»

Алан розсміявся, голосно й щиро.

– Якщо вже Нетті йде до нього в гості охоче й без якоїсь duenna[29], думаю, й мені варто піти подивитися. Чоловік, напевно, дуже приємний.

– Ну, знаєш, що смішно – він не гарний, принаймні не такий, як гарними бувають актори, але в нього просто прекрасні каштанові очі. Це така окраса його обличчя.

– Ну, ви дивіться, пані, – гаркотнув Алан. – Мій мускул ревнощів починає смикатися.

Вона трішки посміялася.

– Не думаю, що тобі варто хвилюватися. Але є ще одне.

– Що ще?

– Розалі розповідала, що туди заходила Вілма Джерзик, поки Нетті була там.

– Щось сталося? Погиркалися?

– Ні. Нетті поблимала очима на ту Джерзик, а та ніби губу закопилила в її бік – ну, так Розалі розповідала, – а потім Нетті поквапилася геть. Вілма Джерзик останнім часом не дзвонила тобі через пса Нетті?

– Ні, – відповів Алан. – Та й не було причини. Я проїжджав повз будинок Нетті після десятої разів п’ять за останні півтора місяця, десь так. Пес більше не гавкає. То лише щенята таке роблять, Поллі. Він трохи виріс, і в нього добра господиня. Може, у Нетті й трохи забагато птахів у шпаківні, але з тим собакою вона добре розібралася… як там його звати?

– Рейдер.

– Ну от, Вілмі Джерзик доведеться знайти якусь іншу причину кородитися, бо з Рейдером покінчено. Але її то не зупинить. Такі пані, як Вілма, ніколи не вгамовуються. Річ же не в собаці була взагалі, правда. Вілма була єдина з цілого району, що скаржилася. Річ у Нетті. У таких людей, як Вілма, нюх на слабкість. А від Нетті Кобб у тому плані аж дух забиває.

– Так, – сумно й замислено погодилася Поллі. – Ти чув, що Вілма Джерзик якось подзвонила їй уночі й сказала Нетті, що як та не заткне собаку, то вона прийде й переріже йому горло?