Усі жінки - відьми. Фатальне кохання
- Автор: Доки Кэмерон
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Усі жінки - відьми. Фатальне кохання». Краткое содержание книги:
Як і Енді, Дарріл спочатку не міг взяти до тями, ким насправді є сестри Холівелл. Але низка подій з реальними небезпеками, які їм загрожували, допомогли йому не тільки усвідомити, ким вони є, а й почати потроху їм допомагати. Інколи Дарріл приходив до них порадитися: коли розпочинати розслідування не було формального приводу, він хотів перевірити наявність чи відсутність у справі якихось надприродних чи екстраординарних чинників. Те, що він не прийшов обговорити серію нещодавніх убивств, здивувало і навіть трохи стривожило сестер. Так, Дарріл суворо дотримувався правил професійної етики, але зазвичай таки звертався до чаклунок, якщо вважав, що вони зможуть йому допомогти.
Хоча Пайпер і була нажахана, дізнавшись про вбивство Нормана Джонса, вона відчула певне полегшення, коли побачила, як до їхнього клубу увійшов детектив Дарріл Морріс. А що, коли він знає якісь подробиці, що нарешті дадуть чаклункам змогу дійти якогось конкретного висновку, підкажуть ключ до розуміння ситуації і допоможуть зібрати докупи шматочки мозаїки, котрі ніяк не хотіли з’єднуватися у цілісну картину?
— Якщо ти вважаєш, що я зможу допомогти чимось конкретним, дай мені знати, — гукнула вона Даррілу, коли той виходив з клубу.
Поліцейські з його групи вже встигли опитати Джила Таунсенда, а також записали імена та номери телефонів тих працівників клубу, які спілкувалися з Норманом Джонсом. Їх опитають пізніше, коли ті вийдуть на свою зміну ввечері. З іншими зв’яжуться вдома. Тепер група Дарріла чекала на нього біля входу. Джил стояв біля бару, готуючись до відкриття клубу. Вийшовши надвір, Пайпер та Дарріл нарешті мали змогу поговорити сам на сам.
— Слухай, Дарріле, — прошепотіла Пайпер, — поясни мені, що відбувається?
— Вибач, що не зміг зайти раніше, — сказав Дарріл, теж намагаючись говорити якомога тихше. — Між іншим, мій шеф мені голову відкрутить, якщо дізнається про цю розмову. Заходи внутрішньої безпеки, пов’язані з цими вбивствами, є найсуворішими з тих, які мені доводилося бачити. Ми спрямували усі сили на пошуки цього вбивці.
— І ми також, — сказала Пайпер. — Тобі не здається, що вже слід розповісти мені те, про що поліція воліє мовчати? Поліція як завжди щось приховує від широкого загалу, сподіваючись, що хтось сторонній випадково дасть їм потрібну інформацію?
— Ти влучила в ціль, — кивнув Дарріл. — І саме тому вкрай важливо, щоб те, про що я тобі зараз розповім, знали тільки ти, Фібі та Пейдж — і більше ніхто.
— Присягаюся, — урочисто-серйозно сказала Пайпер.
— Він не просто вбиває, — пояснив Дарріл. — Він ще й бере трофеї.
Від слів Дарріла горло Пайпер перехопив спазм.
— Фе, як бридко. Бридко і жахливо. Убивство жахливе саме по собі, а тут іще й трофеї!
Серйозне обличчя Дарріла похмурніло.
— Тут я з тобою цілком згоден. Є ще одна обставина, яку, гадаю, тобі слід знати, Пайпер. Тобі ж відомо, що цей тип не має якоїсь певної схеми дій і вбиває людей з усіх верств суспільства?
Пайпер кивнула.
— Але стосовно трофеїв певна схема є. Його трофеї щоразу інші, але щоразу це… це щось суттєве, скажімо так. Йдеться не про прикраси або пасма волосся. Йдеться про частини тіла. Як на мене, то це має якесь ритуальне значення. І саме з цієї причини ми воліємо не розводитися про це. Як тільки представники мас-медіа про це дізнаються, вони зчинять галас про ритуальні вбивства, що їх скоюють послідовники культу Сатани. Почнеться паніка, і ситуація вийде з-під контролю.
— Ритуальні вбивства, — задумливо повторила Пайпер. «Випадковий збіг обставин, чи ні?» — подумала вона. Саме в цю мить Фібі та Пейдж вдома намагалися знайти у «Книзі таїнств» посилання на той ритуал, за допомогою якого Вільяма Ланкастера заточили у пастку понад вісімдесят років тому. І дійсно, було схоже, що на мешканців Сан-Франциско полював саме ритуальний убивця. Може, недаремно у Пайпер мурашки поповзли по спині, бо вона інтуїтивно відчула зв’язок між цими двома обставинами?
— Я не садистка і не любителька всіляких жахіть, але які саме трофеї взяв цей тип? — спитала Пайпер. — Якщо вбивства і справді мають ритуальний характер, то, можливо, знаючи, що саме йому потрібно, ми зможемо вирахувати, який саме ритуал він виконує? І зможемо дізнатися — хто скоює ці вбивства і навіщо.
— Першій його жертві бракувало очей; другій — вух, — швидко заговорив Дарріл. «Навіть у блокнот не зазирнув, підмітила мовчки Пайпер. — Та і як він міг не пам’ятати подробиць цієї жахливої справи!» — Потім була жінка, якій він вирізав язика. А у останньої жертви, відповідно, бракувало носа.