Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Портрет митця замолоду
Портрет митця замолоду - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Портрет митця замолоду

Электронная книга - «Портрет митця замолоду». Краткое содержание книги:

Виданий у 1916 р. “Портрет митця замолоду”, перший і найбільш читаний роман Джойса, є одним із шедеврів літератури XX століття. Історія дитинства та юності Стівена Дедалуса, його конфлікт з сім’єю, школою і батьківщиною, який знаходить своє розв’язання в мистецтві, має багато спільного з біографією самого Джойса. Блискучий літературний експеримент, як у використанні мови, так і в структуруванні тексту, роман зробив значний вплив на розвиток модерної прози.
1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 95
Перейти на страницу:

— Визнавай! — повторив Герон і знов ударив його ціпком по литці.

Ударив ніби жартома, та вже не так легко, як першого разу. Шкіра защеміла-запекла — ледь-ледь, майже без болю; і, схилившись у покірному поклоні, ніби перейнявши жартівливий настрій товариша, Стівен почав проказувати Cinfiteor. На тому все й обійшлось; обидва — Герон і Волліс — тільки поблажливо засміялися на його блюзнірство.

Та поки губи його бездумно повторювали слова молитви, в пробудженім зненацька спогаді ожила інша сцена, ніби викликана чарами саме в ту мить, коли він помітив жорстокі западинки в кутиках Геронової усмішки і відчув знайомий удар по литці, і почув знайомий наказ:

— Визнавай.

Це сталося наприкінці першого семестру, коли він ще вчився в шостому класі. Його чутлива натура все ще страждала від батогів непередбачуваного й убогого життя. Душу його все ще непокоїло й гнітило тоскне явище Дубліна. Він пробудивсь од дворічного зачарованого сну у зовсім новому оточенні, в якому кожна постать чи подія вражала його до глибини серця, розчаровувала або чарувала, але, розчаровуючи або чаруючи, однаково повнила його неспокоєм і гіркими думками. Увесь вільний від школи час він проводив у товаристві крамольних письменників, чий сарказм і гострота вислову збурювали Стівенів мозок, перш ніж вилитись у його власні недолугі писання.

Твір був основним із трудів його тижня, і кожного вівторка, ідучи з дому до школи, він вичитував свою долю з пригод по дорозі: то, обравши випадкового перехожого попереду, наддавав ходи, щоб перегнати його й дійти першим до якоїсь точки, то, рахуючи, вийде його твір кращим у класі чи ні, скрупульозно переступав з плитки на плитку на викладеному ними хіднику.

Та одного вівторка ходу його тріумфів було грубо обірвано. Містер Тейт, викладач англійської, тицьнув у нього пальцем і різко сказав:

— У творі цього хлопця — єресь.

Над класом запала тиша. Містер Тейт не обривав її, лише заклав руку між схрещених ніг, і чути було, як потріскують манжети і комір його сильно накрохмаленої сорочки. Стівен не підводив очей. Стояв їдкий весняний ранок, очі йому боліли і погано бачили. Він думав про свою невдачу і її викриття, про убогість власного розуму і дому, і відчував, як в'їдається йому в шию пружок комірця, перелицьованого і вистріпаного.

Короткий гучний смішок містера Тейта трохи зняв напругу в класі.

— Ти, мабуть, цього не знав? — спитав він.

— В якому це місці? — спитав Стівен.

Містер Тейт витягнув руку з-поміж колін і розгорнув твір.

— Отут. Про Творця і людську душу. Гм... гм... гм... Ага! ...без жодної можливості наблизитись... Це єресь.

Стівен промимрив: — Я мав на увазі: без жодної можливості дорівнятись.

Це була покора, і містер Тейт, вдоволений, згорнув твір і передав йому, кажучи:

— О... Ну, дорівнятись — це інша річ.

Зате клас так легко не вдовольнився. Хоч після уроку ніхто нічого йому не сказав, він відчував довкола якесь тихе загальне злорадство.

А через кілька днів після цієї прилюдної догани він ішов увечері з листом по Драмкондрівській дорозі, коли почув за собою:

— Стій!

Обернувся й побачив у смерку трьох однокласників. Гукав Герон, що ішов перший, тонким ціпком розтинаючи повітря в такт їхнього маршу. Боланд, його приятель, маршував поруч, щирячи зуби, а Наш відставав на кілька кроків, пихтячи від швидкої ходи й гойдаючи великою рудою головою.

Гуртом вони завернули на Клонліфську дорогу і почали розмову про книжки й письменників: говорили, які книжки читають і скільки книжок мають удома їхні батьки. Стівен слухав усе те з подивом — адже з цілого класу Боланд був найтупіший, а Наш — найледачіший. Та й справді, завершуючи балачку про улюблених письменників, Наш заявив, що найкращий між них — капітан Марріат.

— Дурне! — сказав Герон. — Спитай Дедалуса. Хто найкращий письменник, Дедалусе?

Стівен дочув глузливу нотку, тож уточнив:

— З прозаїків?

— Так.

— Думаю, Ньюмен.

— Кардинал Ньюмен? — перепитав Боланд.

— Так, — відповів Стівен.

Усміх на веснянкуватім обличчі Наша поширшав, коли він обернувся до Стівена:

— Тобі подобається кардинал Ньюмен, Дедалусе?

— Ну, багато хто каже, що Ньюмен у прозі найкращий стиліст, — пояснив їм обом Герон. — Тільки ж він — не поет.

— А хто ж, Героне, найкращий поет? — поспитав Боланд.

1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 95
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)