Мистецтво і життя. Збірник

Величезний вплив Шатобріана у трьох галузях — літературі, політиці і релігії — був відчутний протягом півстоліття, коли Франція часто змінювала спосіб правління і свої ідеали, що, безперечно, вносило деяку плутанину і у погляди самого Шатобріана. «У нього було, — говорить Сент-Бев, — багато збочень, непослідовності, малозрозумілих для прозаїчно мислячих, так би мовити, позитивних людей. Красномовне благочестя і заклик до християнства в атмосфері боротьби честолюбств, політичних чвар і розваг, нестримні мріяння, вічна меланхолія Рене, яка особливо поглибилась в обстановці святкових фейєрверків, ці вигуки на честь свободи, юності, майбутнього і поряд з цим захоплення рицарською пишнотою і стародавнім ритуалом королівських дворів — усього було досить, щоб збентежити чесні уми, які насилу намагалися знайти пояснення хоча б однієї з проблем, що хвилювали письменника…»

Сент-Бев зовсім не любив Шатобріана. Але Шатобріан сам усвідомлював те, про що не насмілився сказати Сент-Бев. Розумний актор у своїй власній драмі, він хотів, щоб усе його життя було довершеною епопеєю. Але, будучи людиною з усіма її слабкостями, Шатобріан не спромігся створити шедевр, якщо не рахувати окремих коротких сцен. Йому лишався єдиний шанс: написати «на основі» власного життя поему, якою саме життя ніколи не було.

Така «поема» існує — це «Замогильні записки».

Що надає «Замогильним запискам» надзвичайної чарівності? Захоплений ними читач не шукатиме в них характеристики суспільства, хоч вона і міститься там, яскрава і виразна. Шатобріан не був Сен-Сімоном XIX століття, та він і не бажав ним бути. У його книзі є цікаві для історика портрети (Мальзерба, Віллеля, Поліньяка[62], членів королівської сім’ї); однак він був недовго зв’язаний з великими подіями, найцікавіша частина його життя припала на часи немилості й опали. Шатобріан більше поет, ніж мемуарист.

Принадність книги не в звіренні почуттів і сповіді, що сприяли славі Руссо. Шатобріан поставив собі за правило: розповідаючи про своє життя, не згадувати про любовні історії… Принадність твору Шатобріана — у гармонії особистості «стилізованої людини», у свідомості якої відображаються події. Характер Шатобріана змальований у «Записках» дещо вільно: якісь риси спрощено, якісь підкреслено, завдяки чому він водночас і епічний, і романтичний. У Шатобріана можна знайти і насмішку, і гумор, а в цілому тон оповідання похмурий. Шатобріан з юних років глибоко відчув марність життя. «Я був би кращим, коли б міг до чогось приліпитись душею», — говорив він. Але ніщо, крім, мабуть, кохання і слави, його глибоко не хвилювало, та й саме кохання ніколи не привертало надовго.