Мистецтво і життя. Збірник

Сміх Мікромегаса — це сміх самого Вольтера. Людина скаржиться, бачачи світ погано влаштованим. Але погано влаштованим для кого? Для людини, яка у неосяжному плані Всесвіту — лише нікому не потрібна пліснява. Мабуть, все, що в цьому світі нам здається нікчемністю або помилкою, в іншому плані має глибоку підставу. Пліснява трохи страждає, але десь у Всесвіті велетні, могутні духом, живуть майже божественним життям. Така відповідь на проблему зла. Вона не дуже задовольняє, бо можна було б і не створювати плісняви, але тоді ні до чого був би й вищий божественний порядок.

Але «Мікромегас» ще відносно оптимістичний, бо олюднені комахи такі смішні, коли роблять спробу говорити про філософію. Вони викликають подив небесних візитерів, коли, використовуючи свої знання, — безпомилково вимірюють зріст Мікромегаса або відстань від Землі до Сіріуса. Те, що ці майже невидимі комашки так глибоко прозирнули у таємниці Всесвіту, випадковим витвором якого вони є, уже заслуговувало захоплення у часи Вольтера і ще сильніше вразило б Мікромегаса, якби він мандрував у наші дні. Паскаль і Бекон[43] вже висловлювали аналогічну думку. Людина — це тільки комашка, але вона керує світом і сама йому підкоряється. Її смішні риси спокутуються її розумом.

Таким є другий Вольтер — творець повістей. Третій Вольтер сумніший, бо зрозумів, що людина не тільки смішна, а й дуже зла. У письменника було особисте горе. Мадам дю Шатле зрадила його з його кращим другом і, завагітнівши від Сен-Ламбера[44], померла під час пологів. Королі — і французький, і прусський — погано обійшлися з ним, і Вольтер мусив жити у вигнанні. Щоправда, це вигнання було позолочене: ні Деліс, ні Ферне зовсім не були жахливими місцями перебування. Однак своїм благополуччям Вольтер був зобов’язаний тільки власній розважливості і аж ніяк не людям, серед яких були й ті, що його люто переслідували. Він особливо близько до серця брав суспільні лиха — війни, нетерпимість. І ось 1775 року до жорстокості людської приєднались ворожі вихватки природи. Це був рік лісабонського землетрусу, який зруйнував одне з найпрекрасніших міст Європи, що глибоко схвилювало Вольтера. Ні, справді не можна пережити те, що все минає. Дійсність здавалася жахливою.