Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії
- Автор: Томпсон Хантер Стоктон
- Язык: украинский
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії». Краткое содержание книги:
Змальовуючи божевільні пригоди головних героїв - ЛСД-шних фріків Рауля Дюка та Доктора Гонзо - у самому серці прогнилої з середини Американської Мрії - легендарному Лас-Вегасі, Хант отримав репутацію небезпечного психопатичного нарко-татуся божевільної, неадекватної, під зав’язку накачаної кислотою дитини на ймення гонзо і здав її під опіку світової контркультури, а сам посів почесне місце серед когорти інакомислячих, покидьків суспільства, фріків… загалом хороших людей.
«Чом би й ні?» відповів я.
Він узяв її, потім потримав трішки між нами й вилив пиво на землю.
Я посміхнувся, не витримуючи більше. «Все-одно воно було тепле,» сказав я. Відразу ж за мною, на задньому сидінні Акули, лежало близько десяти банок «Бадвайзера» і приблизно дюжина грейпфрутів. Я зовсім забув про них, але тепер їх було важко не помітити. Моя провина була настільки очевидною, що будь-які пояснення були тут ні до чого.
Коп це розумів. «До тебе доходить,» сказав він, «що це злочин…»
«Так,» відповів я. «Я знаю. Я винен. Я це усвідомлюю. Я знав, що це злочин, але все-одно робив.» Я стиснув плечима. «Чорт, для чого сперечатись? Я грьобаний злочинець.»
«Дивна поведінка,» мовив він.
Я подивився на нього і вперше помітив, що маю справу зі жвавим парубком близько тридцяти років, котрий, безсумнівно, є фанатом своєї справи.
«Знаєш,» сказав він, «Мені здається, тобі треба трохи здрімнути.» Він кивнув. «Там далі є зона відпочинку. Чому б тобі не заїхати туди й не відпочити кілька годин?» Я відразу ж зрозумів до чого він хилить, але, незрозуміло чому, захитав головою «Здрімнути не допоможе,» відповів я. «Я занадто довго не спав – три або чотири ночі; точно не пригадаю. Якщо я зараз ляжу, засну на добу.» Боже милостивий, подумав я. Що я ляпнув? Цей покидьок намагається бути людяним; він міг би кинути мене за грати, але замість цього пропонує подрімати, блядь. Заради Бога, погоджуйся з ним: Так, офіцере, я скористаюся послугами зони відпочинку. Не можу виразити наскільки я вдячний вам за вашу ласку.
Але ж ні… я наполягав на тому, що якщо він мене відпустить, я помчу прямо до Л.А., що було правдою, але для чого це казати? Для чого тиснути на нього? Ще не час розкривати карти. Це Долина смерті… тримай себе в руках.
Звісно. Тримай себе в руках. «Послухайте,» мовив я. «Я був у Лас-Вегасі як репортер на Мінт 400.» Я показав на наклейку «VIP-парковка» на вітровому склі. «Просто неймовірне видовище,» вів далі я. «Мотоцикли та баггі, котрі ганяли пустелею два дні. Ви не були там?» Він усміхнувся, показуючи розуміння кивком голови. Я бачив як він задумався. Чи був я небезпечним? Чи був він готовий до виконання довгої, трудомісткої процедури, якщо він затримає мене? Скільки позаурочних годин доведеться витратити йому ходячи до суду в давати свідчення проти мене? І якого ж такого адвоката-монстра найму я для захисту?
Я знав, а як щодо нього?
«ОК,» сказав він. «Зробимо так. Я запишу, що близько полудня затримав тебе… за перевищення швидкості та порадив… ось цим письмовим попередженням – він вручив його мені – “прослідувати не далі, ніж до наступної зони відпочинку…” це буде твій пункт призначення, зрозумів? “… де ти зможеш поспати й відпочити…” » Він повісив свій блокнот на пояс. «Ти все зрозумів?» запитав він через плече.
Я стиснув плечима. «Як далеко звідси Бейкер? Я сподівався там пообідати.»
«Це не в моїй юрисдикції,» відповів він. «Межа міста проходить через 2,2 милі за зоною відпочинку. Зможеш туди доїхати?» Він широко оскалився.
«Спробую,» відповів я. «Я давно вже хотів потрапити у Бейкер. Мені багато про нього розповідали.»
«Чудова морська їжа,» сказав він. «З твоїм способом мислення тобі варто спробувати земного краба. Спробуй ’’Majestic Dinner’’.»
Я трусонув головою і заліз назад до машини почуваючись зґвалтованим. Цей свин віддрючив мене у всі дірки, а зараз він сміятиметься над цим, чекаючи на мою втечу до Л.А. на західному виїзді з міста.
Я виїхав на дорогу і проїхав повз зону відпочинку до перехрестя, на якому звернув у бік Бейкера. Поки я під’їжджав до повороту я побачив… О Боже, це ж він, хітчхакер, той самий, якого ми підібрали й залякали по дорозі до Вегаса. Ми зустрілись поглядами, коли я збирався повернути. Я хотів помахати, але коли помітив, що він підняв великий палець, я подумав ні, не зараз…
Можна лише здогадуватись, що він наговорив про нас, коли повернувся до міста. Зникни бігом. Звідки мені знати, що він не впізнав мене? Але машину було важко не помітити. І чому він відійшов від дороги?
Раптово у мене з’явилося двоє ворогів у цьому проклятому місті. Коп точно засадить мене за грати, якщо я спробую прорватись до Л.А., а цей триклятий гівнюк-стопер затравить мене немов дикого звіра, якщо я лишусь. (Господи Ісусе, Семе! Це ж він! Той, про якого нам розповідав пацан! Він повернувся!) В будь-якому випадку це було жахливо – особливо якщо ці два добропорядні хижаки складуть свої розповіді докупи… а вони це зроблять; це було неминуче в такому маленькому місті… жаба мені цицьки дасть. Я буду щасливцем, якщо виберусь із цього міста живим. Розлючені місцеві жителі скотять кулю зі смоли та пір’я на тюремний автобус.