Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії
- Автор: Томпсон Хантер Стоктон
- Язык: украинский
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії». Краткое содержание книги:
Змальовуючи божевільні пригоди головних героїв - ЛСД-шних фріків Рауля Дюка та Доктора Гонзо - у самому серці прогнилої з середини Американської Мрії - легендарному Лас-Вегасі, Хант отримав репутацію небезпечного психопатичного нарко-татуся божевільної, неадекватної, під зав’язку накачаної кислотою дитини на ймення гонзо і здав її під опіку світової контркультури, а сам посів почесне місце серед когорти інакомислячих, покидьків суспільства, фріків… загалом хороших людей.
Іннза було затримано днем раніше, в середу, коли він ходив голий по сусідству від свого дому. Його оглянули в лікарні й посадили до в’язниці. Поліція та один з друзів Іннза сверджують, що він отримав передозування тваринним транквілізатором.
Поліція повідомила, що наркотик відноситься до розряду так званих РСР, виробництва фармацевтичної компанії «Parke-Davis», котрий не відпускається для людських медичних потреб з 1963 року. Тим не менш, як повідомив представник «Parke-Davis», цей наркотик може бути доступним на чорному ринку.
Представник також повідомив, що ефект від РСР триває не більше 12-14 годин. Проте, його дія в поєднанні з галюциногенами, такими як ЛСД, невідома.
Іннз сказав сусіду минулої суботи, що після першого прийому наркотику його почали турбувати проблеми з очима й він не міг читати.
Поліція стверджує, що ввечері в середу Іннз знаходився в глибокому депресивному стані й був на стільки нечутливим до болю, що навіть не кричав видавлюючи собі очі.
2. Ще один день, ще одна машина…. І ще один готель повний копів
Першочерговим завданням було позбутися Червоної Акули. Вона була дуже помітною. Занадто багато людей могли впізнати її, особливо поліція Лас-Вегасу; хоча, наскільки їм було відомо, вона була вже у Л.А. Востаннє була помічена на трасі Interstate 15 біля Долини Смерті. Зупинена й попереджена в Бейкері патрулем… а потім раптово зникла…
Я подумав, що останнім місцем, де б вони її шукали, була парковка для прокатних автомобілів в аеропорті. Мені в будь-якому разі було потрібно туди, щоб зустріти свого адвоката. Він мав прилетіти з Л.А. по обіді.
Я їхав дуже акуратно, ледве стримуючись від раптових прискорень та зміни смуг, намагаючись не викликати підозри, і коли я потрапив туди, то припаркував Акулу між двома старими автобусами ВПС, на «другосортне місце» за півмилі від терміналу. Дуже високі автобуси. Заховався від паскуд якомога надійніше. Невеличка прогулянка ніколи не зашкодить.
До того часу, як я дістався до терміналу, я вже обливався потом. Але нічого незвичайного в цьому не було. Я завжди добряче пітнію в жаркому кліматі. Одяг наскрізь мокрий від заходу до світанку. Спершу це мене непокоїло, але коли я звернувся до лікаря й описав свою денну норму алкоголю, наркотиків та іншої отрути, він сказав мені повертатись, коли я зовсім перестану пітніти. Це вже буде тривожним симптомом, пояснив він – ознака того, що видільна система мого організму остаточно вийшла з ладу. «Я надзвичайно сильно вірю в природні процеси,» сказав він. «Але у вашому випадку… я ще не мав подібних прецедентів. Треба просто почекати й побачити, що буде далі, а потім працювати з тим, що лишиться.» Я провів близько двох годин у барі поглинаючи Криваву Мері, немов восьмициліндровий двигун, та спостерігав за літаками з Л.А. Я не їв нічого, крім грейпфрута протягом останньої доби, тому моя голова літала вже десь далеко.
Краще слідкуй за собою, подумав я. Є певна межа витривалості людського організму. Ти ж не хочеш, щоб в тебе з вух пішла кров прямо тут і зараз. Тільки не в цьому місті. В Лас-Вегасі вбивають всіх слабких та хворих.
Я розумів це й тримався навіть коли відчував, що разом з потом з мене зараз поллється кров. Але це минулось. Я побачив як офіціантка занервувала, тому примусив себе встати й незграбно поплестися з бару. Мого адвоката ніде не було видно.
Спустився вниз до відділу оренди VIP автомобілів, де я обміняв Червону Акулу на Білий Кадилак-трансформер. «Це прокляте Шевроле принесло мені багато клопотів,» сказав я їм. «Мені здається, що люди насміхаються з мене, особливо на заправках, коли мені доводиться підіймати дах вручну.»
«Що ж… звісно,» сказав чоловік за касою. «Я гадаю, що вам необхідний один з наших Mercedes 600 Towne-Cruiser Special з кондиціонером. Ви навіть можете самі його заправити, якщо бажаєте; ми надаємо таку можливість.»
«Я що, схожий на клятого нациста?» відповів я. «Мені треба або справжня американська машина, або нічого!» Вони відразу ж запропонували білий Coupe de Ville, повністю автоматичний. Я міг сидіти у водійському кріслі з червоної шкіри і керувати всіма процесами за допомогою лише однієї кнопки. Чудова машина: купа високотехнічних прибамбасів та дорогих спецефектів. Заднє вікно вистрибувало від одного дотику, неначе жабка. Білий брезентовий дах підіймався й опускався, неначе американські гірки. Панель приладів була нафарширована різноманітними незрозумілими лампочками, лічильниками й циферблатами, котрих я не розумів – безсумнівно, я сидів у супер-машині.