Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії

«Так і є,» швидко відповів я. «Не переймайтеся, я знайду його.» Я закинув сумку на переднє сидіння Акули і вже був готовий якомога швидше змитися, допоки інквізитори не знайшли мене. Але клерк ніяк не хотів відлипнути.

«А як щодо доктора Гонзо?» спитав він.

Я поглянув на нього, відображаючи його в своїх окулярах. «З ним все добре,» сказав я. «Просто в нього огидний характер. Доктор керує нашими фінансами і веде всі переговори.» Я застрибнув у водійське сидіння й приготувався їхати.

Клерк нахилився до мене. «Нас спантеличила одна річ,» сказав він, «це підпис Доктора Гонзо на телеграмі з Лос-Анджелеса, але ж ми знаємо, що він перебуває в готелі.» Він стиснув плечима. «А також телеграма для одного з наших постояльців, котрий у нас навіть не записаний… цієї затримки ніяк не можна було уникнути. Я гадаю, ви розумієте…» Не терплячи якомога швидше втекти, я кивнув. «Ви правильно вчинили,» відповів я. «Не намагайтеся зрозуміти повідомлення для преси. Зазвичай ми використовуємо код, особливо з Доктором Гонзо.» Я знову посміхнувся, але цього разу усмішка виглядала досить дивно. «Скажіть будь ласка,» сказав він, «о котрій прокидається доктор?» Я напружився, «Прокидається? Що ви маєте на увазі?» Було видно, що йому незручно. «Ну… наш менеджер, містер Хім, хотів би зустрітися з ним.» Його посмішка перетворилась на злісний оскал. «Нічого незвичайного. Містер Хім особисто зустрічається з тими, у кого великі рахунки… познайомитися поближче… просто порозмовляти і потиснути руку, ну ви розумієте.»

«Звісно,» відповів я. «Але на вашому місці я б не турбував доктора до закінчення сніданку. Він може бути дуже грубим.» Клерк кивнув з розуміючим виглядом. «Але ж з ним можна буде поговорити. Можливо трішки пізніше?» Я бачив до чого він хилить. «Послухайте,» мовив я. «Ця телеграма зашифрована. Вона взагалі була від Томпсона, а не для нього. У «Western Union» просто сплутали імена.» Я знав, що він уже встиг прочитати телеграму. «Це,» сказав я, «блискавка для Доктора Гонзо, який зараз у номері, яка сповіщає, що Томпсон виїхав із Л.А. з новим дорученням з роботи.» Я помахав йому з машини. «Ще побачимось, мені треба на перегони.» Він відійшов як тільки я завів двигун. «Не варто поспішати,» сказав він. «Перегони вже скінчились.»

«Тільки не для мене,» відповів я, посилаючи йому дружнє прощання.

«Давайте пообідаємо разом!» крикнув він, коли я вже виїхав на дорогу.

«Обов’язково!» вигукнув я і влився у вуличний рух. Проминувши кілька кварталів головною вулицею у хибному напрямку, я розвернувся на південь, прямо в бік Л.А. не порушуючи ліміту швидкості. Будь спокійним, їдь повільно, думав я. Просто коти до межі міста…

Все, чого я потребував, так це місце, де я міг би спокійно з’їхати з дороги, щоб мене ніхто не бачив і гарно обдумати телеграму від мого адвоката. Це була чиста правда; я був упевнений. Повідомлення просто дихало терміновістю. Його тон був беззаперечним.

Але в мене не було ні часу, ні бажання проводити ще один тиждень у Лас-Вегасі. Тільки не зараз. Я вже повністю протринькав запаси своєї вдачі в цьому місті… абсолютно всі. Тепер покидьки наступали мені на п’яти; я відчував їхній тваринний сморід.