Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Гірчичне зерно - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Гірчичне зерно

Электронная книга - «Гірчичне зерно». Краткое содержание книги:

Головному герою повісті «Гірчичне зерно» старому Басарабу не під силу жити в будинку для престарілих, і він тікає в рідне село. Тут, на всіма забутій садибі, він і переживає в самотині все своє життя, роздумує, та так і не може збагнути, чом воно отак гірко склалося.
У двох інших повістях — «Пан у чорному костюмі з блискучими гудзиками» та «Бесіди з Перевізником» авторка також на прикладах окремих людських доль досліджує вічні питання Совісті, Добра, Любові.
1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 73
Перейти на страницу:

— Перед смертю, — поправив його Лесь.

— Перед невідомістю. Невідомість лучить у собі смерть або будучність. Істинне знання здобудемо, коли опинимось там чи там…

— Я до тебе прийду після смерті й розкажу. Коли ти зістаришся. Нам тоді легше буде говорити. Ти не будеш чути страху.

— Ну, Лесю.

— Та не в тім річ. Я чуюся дуже старим.

— Музика грає, а ми завели про смерть!

— Так. Ліпше будемо дивитися. Нам тут ролі одні — дивитися, що вийде з того Balu.

Лакеї розносили шампанське. Ваl аж тепер мав початися. Всі побачать за хвилю Пана Господаря сього дому і сього свята. Тільки Лесь сидів спокійний і незворушний. Їм принесли два кришталевих келихи на срібній таці.

— Я би щось з’їв перед тим, — сказав Лесь, і товариш підвівся затим, аби взяти таріль з закускою. Біля столика крутилися пани обивателі.

— О, кого я бачу! — вхопив хтось за лікоть Басараба.

Перед ним стояв огрядний панич, за чиїми рисами вгадувалося щось знайоме.

— Забув, лайдаку, Міська? Ми ж училися в одній клясі!

— Стебловський?

— Еге. Чув, що ти в люди вибився? Служитель Феміди. Ну-ну, радий стрітися. Є стільки спільних споминів…

— Не можу, Міську. Потім…

— Як хочеш!

— Не гнівайся, але я і мій товариш хотіли би перекусити з дороги…

— А я хотів тебе познайомити з тутешнім холостим товариством. Ти ж тепер вхожий у всі доми…

Михайло вхопив тарільчик з канапками і вибрався з тлуму. В гімназії Місько був пустий хлопець, хоча й не злий. Ліпше було з ним не заводити розмови, та ще знайомити з Лесем, котрий міг роздратуватись і наговорити казна-що.

Хлопці наспіх з’їли по три канапки з паштетом, не торкаючись шампанського. Аж тут оркестр заграв полонез, яким шляхта любила відкривати бали, і всі посунули на середину зали, прочищаючи горлянки перед тим, як хором крикнути віват Пану Господареві. Музика урвалась трохи недбало. Два сивих лакеї урочисто відчинили високі білі двері, й на порозі став Господар. Боже милий! Михайло за тлумом не встиг зразу його побачити, але почув вражений шепіт і звівся навшпиньки. Йому наче хтось хлюпнув у лице крижаною водою.

То була панна Анна Л. Господиня. Наступної хвилі вистачило, щоб на все життя у його очах відбилися її постать у простій білій сукні, бліде лице, оточене хвилями розпущеного рудого, радше мідного, волосся, великі темні очі (раніше ж були зелені). Не маска, а лице з ледь помітним тремтінням уст і виразним страхом у погляді, наче Анна цілком випадково з’явилася тут і зараз обернеться, побіжить назад у свій покій, впаде на ліжко і заплаче.

«Панна Анна, панна Анна…» — шелестіло між публіки, доки хтось не крикнув:

— Віват Пані Господині, віват панні Анні!

«Боже милий!» — прошепотів Михайло.

…Гості посунули в двері, за якими були накриті столи. Михайла посадовили задалеко від Леся, зате він мав зручну нагоду бачити Анну. Легенька тінь пробігла по її лиці, перш ніж очі осмислено глянули на нього і впізнали. Вона посміхнулась, але то була вже не та відкрита напівдитяча посмішка, якою колись панна Анна Л. вітала свого наставника.

Столи вгиналися від наїдків і напоїв, та настала вимушена тиша, що передує кожному великому застоллю, де злучені спільною скатертю люди різного віку і різного суспільного становиська. Згодом забави, музика, вино, флірти розтоплять лід відчуження, бо, як добре помислити, у цих людей є багато спільних споминів і вони добре знають правила поводження на Balu.

Сусідками Басараба були дві поважні старші панії, які, либонь, не потребували, щоб їх розважали приємною бесідою, бо пильно роздивлялися інших гостей.

— Господиня хоче говорити! — пролетіло над столами, і гості почали підводитись. Було їх, може, сімдесят, не лічачи дітей, для яких накрили стіл в осібнім покою. Кожен підніс келих з шампанським.

Панна Анна сказала, твердо вимовляючи слова, щоб не зрадити тремтіння руки:

— Дорогі гості! Доля звеліла мені бути Господинею сього Balu не знати за які заслуги. А може, вона вибрала сліпо. Тому кожен з вас має право бути тут не гостем, а господарем. Господар, як відомо, мусить пильнувати, щоб кожному було весело, аби ніхто не почувався одиноким і покинутим. У щоденному житті всіляко буває. Тільки зібравши гостей у своєму домі, господар мусить віддати їм все тепло, щирість і веселість, а сам має стояти на сторожі. Се і приємність, і тягар. Тому Господинею лишаюсь я, а ви гості й господарі водночас. Ласкаво прошу пити, їсти й веселитися у нашому домі!

1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 73
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)