Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
— Яка ж між ними різниця? — буркнув він.
— Жодної, - відповів Зарнівуп. — Вони ідентичні. Ага, якщо не зважати на те, що, як мені здається, винищувачі зоряної системи Жаби у реальному світі сірого кольору.
— Що усе це означає? — випалив Зафод.
— Усе просто, — сказав Зарнівуп. Його самовпевненість і самовдоволення дратували Зафода. — Усе дуже просто, — повторив Зарнівуп. — Я відкрив координати, за якими можна розшукати цю людину, тобто людину, яка керує Всесвітом, і виявив, що його світ перебуває під захистом Поля непередбаченості. Щоб захистити свою таємницю — і себе також — я скористався прихистком у цьому повністю штучному Всесвіті й заховався на покинутому туристичному лайнері. Я був у безпеці. А тим часом ви і я…
— Ви і я? — розлютився Зафод. — Ви хочете сказати, що ми знайомі?
— Так, — відповів Зарнівуп, — ми давні знайомі.
— Я був дуже нерозбірливий — сказав Зафод і ображено знову замовк.
— Тим часом ми з вами влаштували усе таким чином, щоб ви захопили космічний корабель з Двигуном непередбаченості, - єдиний, на якому можна добратися до планети таємничого правителя, — і прибули сюди до мене. Гадаю, саме цього ви успішно досягли, з чим вас і поздоровляю, — його губи склалися у посмішці. Якби можна, Зафод торохнув би по них цеглиною.
- І ще одне, на випадок, якщо вам цікаво, — додав Зарнівуп, — цей Всесвіт створено спеціально для того, щоб ви з’явилися тут. Отож ви є найважливіша особа в цьому Всесвіті. Ви б ніколи, — сказав він з усмішкою, яка ну аж напрошувалася на цеглину, — не вибралися з Водоверті тотальної перспективи у справжньому Всесвіті. То будемо рушати чи як?
— Куди? — похмуро запитав Зафод. Він почувався геть розбитим.
— На ваш корабель. На «Золоте серце». Він при вас, чи не так?
— Ні.
— Де ваш піджак?
Зафод розгублено подивився на нього.
— Мій піджак? Я зняв його і залишив ззовні.
— Гаразд, підемо і розшукаємо його.
Зарнівуп підвівся і жестом наказав Зафодові йти за ним.
Знову опинившись біля виходу у шлюзовій камері, вони почули лемент пасажирів, яких напували кавою і годували печивом.
— Чекати на вас було не дуже весело, — сказав Зарнівуп.
— Вам не було весело! — обурено вигукнув Зафод. — А як ви гадаєте?..
Відчинився люк, і Зарнівуп приклав вказівного пальця до губів. За кілька футів від них на купі сміття лежав піджак Зафода.
— Дуже чудовий і здатний на все корабель, — сказав Зарнівуп. — Дивіться.
Вони побачили, як несподівано стала надиматися кишеня піджака. Потім вона тріснула і порвалася. Невеличка металева модель «Золотого серця», яку з таким здивуванням колись виявив у себе в кишені Зафод, росла на очах.
Вона невпинно зростала і через дві хвилини досягла своїх справжніх розмірів.
— Це рівень Непередбаченості, - сказав Зарнівуп, — рівень… ну, не знаю чого, але досить великий. Зафод ледве втримався на ногах.
— Ви натякаєте, що він весь час був у мене?
Зарнівуп усміхнувся. Він підняв валізку і відчинив її.
Він клацнув перемикачем, який був усередині.
— Прощавай, штучний Всесвіте, — сказав він. — Привіт справжньому!
Риси навколишніх предметів на мить втратили чіткі обриси і знову стали такими ж, як були.
— Бачите? — сказав Зарнівуп. — Усе точнісінько таке саме.
— То ви хочете сказати, — з напругою у голосі перепитав Зафод, — що він весь час був у мене?
— Так, — підтвердив Зарнівуп, — звичайно. На цьому ж усе й будувалося.
— Он як, — сказав Зафод. — То більше на мене не розраховуйте. З сьогоднішнього дня забудьте про мене. З мене уже досить. Не вплутуйте мене у свої ігри.
— Я боюся, що ви не можете нас залишити, — сказав Зарнівуп, — ви уже у Полі непередбаченості. Ви не можете звідси втекти.
На губах у нього заграла посмішка, яку Зафодові уже не раз кортіло перепинити кулаком, і тепер він не втримався від спокуси.
РОЗДІЛ 13
Форд Префект вибіг на капітанський місток «Золотого серця».
— Тріліан! Артур! — вигукнув він. — Він ожив! Корабель знову працює!
Тріліан і Артур спали прямо на долівці.
— Гей, ви, ну ж бо, ми рушаємо, — він став тормосити їх, щоб вони прокинулися.
— Привіт, хлопці! — защебетав комп’ютер. — Це чудово, що я знову з вами. Можете мені повірити. Хочу вам сказати, що…
— Заткнися, — обірвав його Форд. — Скажи краще, де ми з біса опинилися?
— Друга планета зоряної системи Жаби, і мушу вам сказати: це справжній смітник, — сказав Зафод, вбігаючи на капітанський місток. — Привіт, хлопці, ви напевно страшенно раді знову побачити мене, бо ви наче поніміли і не знаходите слів, щоб привітати такого хвацького молодця, як я.