Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
У пасажирів повідростало довге волосся — його не торкалися гребінцем.
Довжелезними стали й нігті, в усіх чоловіків повиростали бороди.
Було цілком очевидно, що усі вони живі, але міцно сплять. Наче у сні він ішов проходом між кріслами. Коли він дійшов до половини дверей, стюардеса уже була у протилежному кінці. Вона повернулася до нього і заговорила.
— Добрий день, леді й джентльмени, — привітно сказала вона. — Дякуємо вам за те, що ви спокійно ставитеся до цієї маленької затримки. Ми рушимо, як тільки зможемо. Якщо ви бажаєте прокинутися зараз, я подам вам каву і печиво. Почулося слабеньке гудіння.
У цю мить усі пасажири попрокидалися.
Прокинувшись, вони усі як один закричали, стали смикати за ремні і системи життєзабезпечення, які надійно утримували їх у кріслах. Вони так кричали, верещали і завивали, що Зафодові аж вуха пов’яли.
Вони боролися з путами і смикалися, а стюардеса тим часом йшла проходом і ставила перед кожним з них чашку кави і пакунок з печивом.
Потім один з них підвівся.
Він повернувся і поглянув на Зафода.
Тіло Зафода засмикалося, наче він хотів вилізти з власної шкіри. Він розвернувся і кинувся навтьоки з цього бедламу.
Він вискочив у двері і побіг.
Незнайомець не відставав.
Не тямлячи себе від страху, Зафод промчався коридором, влетів і вилетів з вхідної камери. Потім він натрапив на рубку управління, ускочив досередини, луснув за собою дверима, замкнув їх на усі замки, сперся на них спиною і перевів подих.
Через кілька секунд у двері загримали.
Десь з глибини рульової рубки почувся металічний голос, який звертався до нього.
— Пасажирам заборонено заходити до рульової рубки. Поверніться, будь ласка, на своє місце і зачекайте, доки корабель стартує. Зараз подають каву і печиво. Це говорить ваш автопілот. Будь ласка, поверніться на своє місце.
Зафод не став відповідати. Він важко дихав, а позаду продовжували гримати у двері.
— Будь ласка, поверніться на своє місце, — повторив автопілот. — Пасажирам заборонено заходити до рубки управління.
— Я не пасажир, — переводячи дух, сказав Зафод.
— Будь ласка, поверніться на своє місце.
— Я не пасажир! — вигукнув Зафод.
— Будь ласка, поверніться на своє місце.
— Я не… гей, ви мене чуєте?
— Будь ласка, поверніться на своє місце.
— Ви автопілот? — запитав Зафод.
— Так, — почувся голос з боку панелі управління.
— То ви відповідаєте за цей корабель?
— Так, — знову відповів голос, — сталася незначна затримка. Пасажирів тимчасово слід утримувати у приспаному стані для їхніх же зручності і задоволення. Кава і печиво подаються кожного року, після чого пасажири знову засинають для їхньої ж зручності і задоволення. Відправлення стане можливим, коли буде укомплектовано корабельні запаси. Ми вибачаємося за затримку.
Зафод одійшов від дверей. Грюкіт припинився. Він підступив до панелі управління.
— Затримка? — вигукнув він. — А ви бачили, що робиться за межами корабля? Це ж пустеля, суцільна пустка. Тут колись була цивілізація, але щезла, чоловіче. Вас ніхто не збирається забезпечувати серветками з лимонним запахом!
— Статистична ймовірність, — наполягав на своєму автопілот, — свідчить про те, що колись тут може виникнути інша цивілізація. І настане день, коли з’являться серветки з лимонним запахом. А до того часу триватиме коротка затримка. Будь ласка, поверніться на своє місце. — Але ж…
Але у цю хвилину прочинилися двері. Зафод повернувся і побачив у дверях чоловіка, який доганяв його. Він тримав у руці валізку. Він був у бездоганному одязі з акуратною зачіскою. Ніякої бороди і довгих нігтів.
— Зафоде Бібльброксе, — сказав він, — я — Зарнівуп. Мені здається, ви хотіли зустрітися зі мною?
У Зафода Бібльброкса підломилися ноги. З губів зірвалося щось зовсім дурне. Він упав у крісло.
— О, чоловіче, звідкіля ви взялися? — сказав він.
— Я чекав вас тут, — по-діловому відповів той.
Він поставив валізку і сів у сусіднє крісло.
— Я задоволений, що ви дотримувалися інструкцій, — сказав він. — Я трохи хвилювався, побоюючись, що ви виберетесь з мого кабінету дверима, а не через вікно. Тоді б ви дійсно могли попасти в халепу.
Зафод захитав головами і забелькотів щось собі під ніс.
— Переступивши поріг мого кабінету, ви таким чином зайшли до штучного синтезованого Всесвіту, — пояснив він. — Якщо б ви вийшли через двері, ви б знову опинилися у реальному світі. А штучним я керую звідси. Він задоволено поплескав долонею по валізці.
Зафод подивився на нього з відразою і огидою.