Мертві квіти
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-617-688-014-1
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Мертві квіти». Краткое содержание книги:
— То й що? — все бiльше нервувався Стас. — Людина не має права мити машину? Навiть двiчi на день можу, якщо бажаю. Ви на машину подивiться — вона ж вилизана i доглянута!
Шпортаючись у хiдниках, вiн посунув надвiр, запрошуючи iнших.
— Подивiться! Хто ще так доглядає машину? I ви дивуєтеся, що я її мию щодня. Є люди, які тижнями ходять у «стоячих» шкарпетках. А ви усі, сподіваюся, щодня міняєте. То що виходить — ви злодії і вбивці? Тим паче, чергування у мене сьогоднi, колега на двi години згодився замiнити, от i поспiшав я усе чимшвидше закiнчити. Та ви уявiть, травмувати людину серйозно — це ж повиннi такi слiди залишитися, що не змиєш! А ви дурницi говорите…
— Ну, машинка дiйсно доглянута, — згодився слiдчий. — А де ви оцей тюнiнг купляли? Нiколи не бачив такого до «дев'яносто дев'ятої». Такими трубами вмастити — на машинi навiть знаку не залишиться.
— Дiйсно, — пiдтримав даїшник, — машина має високу посадку, жiнка, навпаки, невисока. Удар мав би прийтися десь так… Словом, на капот пiсля удару вона могла й не вискочити. Потiм покотилася, вдарилася головою.
— Вам приносить задоволення молоти маячню? — не витримав Стас. — Берiть машину на експертизу. Шукайте вiдбитки шин на мiсцi, колiс же я не переставляв!
— А ми шукаємо, усе що треба, — розвiв руками слiдчий. — I не кричiть на нас, лікарю. Ми робимо свою роботу так само, як i ви.
— Ви ж зi своєю теж не на п'ять з плюсом упоралися, — єхидно додав помпрокурора. — От i у нас не все зразу гладко буває. Але кiнець-кiнцем з'ясуємо.
Вони поїхали, забравши для експертизи машину i взявши пiдписку про невиїзд. Зачинивши дверi, Стас присiв за стiл i пiдпер голову руками. Потiм налив у келишок коньяку i випив одним духом.
Вiн пройшовся по горищу чiткими кроками вiд кута кiмнати до протилежного. Чимось пошкрiб, потiм раз грюкнуло. Шлак зарипiв у напрямку димоходу, а потiм усе затихло. «Де ж ти був ранiше, коли уся поважна команда сидiла тут, поруч зi мною?!» Виникало враження, що за нього взялися усi разом — i люди, i нечисть i… Всевишнiй. Усi, крiм хiба що покiйного Мироненка, не бажали бачити його у цьому будинку, у цьому мiстi.
У головi гуло. Швидше б настало завтра. За вiкном сiрiло i цим бажанням не справдитися. Адже оте «завтра» — це вже сьогоднi.
ХVII
Ранок принiс такi несподiванки, що, здалося, усе летить до прiрви.
У дверi постукали саме тiєї митi, коли вiн марно намагався змити водою з обличчя невиспанiсть, головний бiль i жахливий настрiй. Мiлiцейський газик застиг перед хвiрткою, а на ґанку стояла нiчна компанiя майже у тiм же складi.
— Ковач Станiслав Iванович? — почав помпрокурора.
— А у вас склероз? — не стримався Стас. — Ми з вами двi години як попрощалися. Забули?
— Не забув, — спокiйно вiдповiв той. — Але є процесуальнi норми. Ви звинувачуєтесь у навмисному вбивствi Мурашевич Неонiли Йосипiвни i повиннi проїхати з нами до районного вiддiлку.
— Тобто арешт?!
— Поки що лише проїхати для з'ясування. Арешт буде, якщо вiдмовитесь. Ордер є.
— I хто пiдписав? — не вгавав Стас.
— Прокурор, — була вiдповiдь.
— I ви можете його показати?
— Звiсно. Але тодi доведеться сiдати до машини у наручниках. Навiщо? Для чого вам ця реклама? Ви поважна людина, лiкар. Поїхали так, там з'ясуємо.
Усе розгорталося стрiмко. «Ще б з годину збирався, якби не вони», — подумав Стас, прямуючи до «газика» у поважному супроводi пiд пильним поглядом баби Курилихи, яка причаїлася за своєю хвiрткою. А у райвiддiлку його провели одразу на другий поверх у кабiнет слiдчого. Це був допит за усiєю формою. Думка про те, що звiдси вже не вийти, посiла у свiдомостi ще до його початку.
— Станiславе Iвановичу, — почав помпрокурора. — Звiсно, ми вас могли доставити за усiма правилами, але навiщо? Ми ж ту усi свої, будемо намагатися так розiбратись. Допоможiть нам, це ж у ваших iнтересах.
Стас лише кивнув. Слiдчий, який сидiв за сусiднiм столом, застукав по клавiатурi комп'ютера.
— Я мушу поставити вам кiлька питань, якi з'явилися, i одночасно складемо протокол, який ви потiм пiдпишете. Скажiть, ви пiдтверджуєте, що у день загибелi Мурашевич вiдвозили до поїзда Прокопчук Олену Петрiвну?
Стас вiдповiв ствердно.
— А якi у вас iз нею стосунки?
— А хiба це має значення? — не зрозумiв Стас.
— Саме що не є пряме.
— Моя пацiєнтка.
— I все? — не повiрив слiдчий, вiдриваючись вiд монiтора. — Ви що, усiх пацiєнток возите до поїзда?
— I вона так само спитала, — вiдповiв Стас. — Звiсно, не всiх. Тiльки симпатичних. Це не забороняється.