Мертві квіти

— Дозволите увiйти?

Вiн вiдiйшов убiк, пропускаючи слiдчих прокуратури. Двоє мiлiцiянтiв так i залишилися на подвiр'ї. Самого прокурора не було.

— Станiславе Iвановичу, ми розумiємо, що ви змучилися i хотiли б вiдпочити, але така вже нестандартна сьогоднi справа у нас.

— Я розумiю, — промовив Стас. — Слухаю уважно.

— Ми б хотiли знати, що ви робили сьогоднi вiд сьомої до дев'ятої вечора, де були i хто це бачив.

— А навiщо? — запитав Стас, вiдчувши, як ота неприємна хвиля починає розливатися попiд грудьми.

— Як вам сказати… — замислився помпрокурора. — Ми займаємося розслiдуванням i поки що не маємо нiчого, що могло б допомогти, окрiм… Ви ж бачили вулицю, на якiй жила Мурашевич?

— Нi, — похитав головою Стас. — Звiдки? Нiколи не був у неї.

— Нехай, — пильно глянувши на нього, згодився помiчник прокурора. — До чого я веду, вулиця крива, горбата, дорога препаршива. По нiй навiть у станi сп'янiння швидко не їздять — колеса повiдлiтають. Характер же отриманих травм свiдчить про те, що удар авто був дуже сильний. Розумiєте, до чого я веду? Наїзд було здiйснено умисно. Словом, на даний час у нас лише одна людина, у котрої є мотив для скоєння цього злочину. На жаль, ця людина — ви. Ми були б радi переконатися у вашiй непричетностi i вибачитися. Зрозумiйте, служба…

— Я розумiю, — пробурмотiв Стас. — Навiть знаю, де ви взяли таку абсурдну думку про мотиви. Я їздив до обласного центру на вокзал, вiдвозив свою знайому до поїзда. Прокопчук Олену Петрiвну. Вона поїхала на сесiю до Львова, де заочно навчається. Вона може пiдтвердити. Провiдничка з її вагона також бачила, як ми прощалися.

Стас назвав час вiдправки потяга.

— А назад? Поверталися ви самi? — запитав помпрокурора.

— Сам. Але ще о сьомiй десять я був на вокзалi! Цьому є свiдки. А сюди годину їхати.

— От ви й приїхали на ту годину, яка нас цiкавить. I що робили? — долучився слiдчий.

— Машину мив. Люди ходили вулицею попри ворота i бачили. Не знаю хто такi, але бачили. Це ж можна встановити. Вiталися, я вiдповiдав. Тож…

— Ми розумiємо, — продовжував накручувати помпрокурора. — I встановимо. А от до цього моменту? Хто бачив, як ви в'їхали у мiсто i дiсталися до будинку, не наїхавши при цьому на постраждалу?

— Ну, ви даєте… — розгубився Стас. — А хто ж це мiг бачити? З яких пiр людина вважається винною на тiй пiдставi, що вiдсутнi докази її непричетностi?

— А ми не стверджуємо, що ви виннi, — знову втрутився слiдчий. — Лише припускаємо такий варiант. Доведiть, що такого не може бути.

— До речi, а машину ви навiщо одразу кинулися мити? Так же виходить? Тiльки-но заїхали на подвiр'я i одразу почали мити. Що змивали?

— Шановнi, що це за наїзд? — обурився Стас. — Я що, винен, що у вас підозрюваного немає? Ви що, хочете з мене цапа-вiдбувайла зробити? Не найшли кращої кандидатури?

— Ну, якщо у данiй ситуацiї взагалi доречно жартувати, то ви дiйсно найкращий кандидат для цього. Але ми не хочемо. Ми лише мусимо перевiрити. I миття машини виглядає бiльш нiж пiдозрiло. Дощiв, болота останнiм часом не було…