Нічийна троянда

Інтертекстуальний характер Нічийної троянди виражається також у метричному відношенні. Про це свідчить розмаїття вживаних тут строфічних і віршованих форм, які були вироблені в ході літературної еволюції. Окрім вільних віршів, які в книзі безперечно домінують, ми зустрічаємо тут віршовані структури, що долучаються до традиції псалмів («Земля була в них», «Псалом»), наслідують старофранцузьку баладу Франсуа Війона («Злодійська і шахрайська балада…»), пародіюють протестантський хорал («Лід, Едем»), спираються на романтичні взірці Йозефа Айхендорфа чи Генріха Гайне («Полудень з цирком і цитаделлю», «Керморван»), підхоплюють елегію Рільке (особливо великі за обсягом завершальні вірші). В порівнянні з більш ранніми збірками тут є чимало строфічних римованих віршів, які так само змушують думати про тісний зв'язок з попередньою літературною традицією.

Багатство інтертекстуальних зв'язків і асоціацій не повинно, однак, затінювати той факт, що Нічийна троянда має яскраво виражену циклічну структуру і повинна розглядатися як єдність. Ця єдність збірки підтримується також багатьма художніми й поетичними засобами: постійною присутністю у всіх своїх чотирьох частинах імені Осипа Мандельштама, якому вона присвячена, тісною когерентністю своїх тем і мотивів, надто превалюванням пам'яті про загиблих, поетологічним аспектами й динамічним характером своєї мовної концепції, стилістичними особливостями — відчутною синтаксичною свободою, еліптичними конструкціями, анжамбеманами й «недовизначеними місцями», частими інверсіями, розривами слів і складів, специфічною пунктуацією, якій нерідко надається семантичного чи риторичного значення, особливою питомою вагою окремого слова. Чимало віршів розташовані таким чином, що вони можуть розглядатися як подальший розвиток однієї теми, як її доповнення чи взаємний коментар. Тотальне інтертекстуальне структурування Нічийної троянди, яке було здійснене ще в середині 20 століття, набагато випередило свій час і окреслило нові тенденції поетичного розвитку в руслі постмодернізму. «Жодна інша поетична книга не посилається так всеосяжно, так інтенсивно й диференційовано на інші тексти. Лірика Целана, таким чином, аж ніяк не є «герметичною», а екстремально відкритою»[142].