Нічийна троянда

На відміну від віртуальної зустрічі з Осипом Мандельштамом, зустріч з Нобелівською лауреаткою з літератури Неллі Закс була цілком реальною. Целан особисто знав поетесу (до речі, вона була Нобелівською лауреаткою з літератури), яка вже, починаючи з 1940 року, жила у шведській еміграції, обоє перебували у жвавому листуванні й кілька разів зустрічалися у Цюриху й Парижі. У полеміці з Неллі Закс йдеться про проблематизацію юдейських релігійних уявлень, які, перед лицем жахів Голокосту, стали сумнівними. Характерним прикладом цього є вірш «Цюрих, готель Під Бузьком», у якому яскраво виступає діалектика Целанового «антислова».

Ця антиномічна поетична манера означає для Целана дистанціювання від традиційних уявлень, норм і кліше, декомпозицію узвичаєних цінностей, боротьбу проти консервативного мислення, в тому числі й проти узурпації мови та її інструменталізації тоталітарними ідеологіями. «Естетика заперечення» належить до типових целанівських методів образного мислення й перевтілення дійсності — через заперечення, неґацію очевидного досягається розкриття глибших зв'язків між об'єктами та явищами реального світу, їхнє нещадне викриття. У такий спосіб відтак виникає креативний «антипроект», нова реальність, створення якої є питомим завданням будь-якого мистецтва.

Целанівський «антипроект» є водночас новим проектом буття. Нічийна троянда пропонує нам персональну космогонію, зі своєю Землею та своїм небом, зі своїми сузір'ями, зі своїми містами й річками й передовсім зі своїми іменами. «Не зображенням чи інтерпретацією існуючого, а створенням нового, іншого світу в мові, світу як мови, є ця збірка віршів»[134], — наголошує Юрґен Леман. У такий спосіб у Нічийній троянді виникає образний і мовний космос зі власними вимірами й зв'язками, деміургом якого є сам поет.