Істина поруч
- Автор: Бережной Василий Павлович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Істина поруч». Краткое содержание книги:
Супутники… окремі і групові польоти космонавтів… — навколоземний простір опановано! Але це тільки поріг Космосу. Людина, звичайно, не зупиниться на порозі, а помандрує в незміренні простори Світобудови. На черзі — польоти до Місяця, Марса, Венери… Чи р на них життя? І якщо є, то яке воно?
Ось на ці хвилюючі питання й намагається відповісти у своїй фантастичній повісті «Істина поруч» письменник Василь Бережний.
На загадкову планету Венеру потрапляє радянський космонавт Петро Яворович, де на нього чигає безліч несподіванок і небезпек. І Людині з Землі доводиться виявити немало мужності, сили волі й винахідливості, аби успішно завершити важку й відповідальну експедицію.
«Ага, тепер мені стає зрозумілим, хто послав тебе, — злорадо подумав Великий Розпорядник. — Говори, говори».
— Ми прибули до вашої планети як друзі. Ми хочемо розкрити перед вами океан світла…
«Так, це ті уперті сектанти, які вигадали легенди і самі повірили в них. Вони надумали зруйнувати Суспільство Мудрих».
А Петро, запалившись, продовжував:
— Одною з причин вашого виродження є ліквідація мови. Адже голос, інтонація сприяють виробленню людського…
«Яблуко» з голови зникло, вона окуталась якимось темним серпанком, обриси Великого Розпорядника виднілися неначе в хмарі. То була хмара страшного гніву, а Петро не знав і жбурляв дошкульні слова:
— Пройде небагато часу, і мужній народ Країни Щитів залишить вас далеко позаду…
Це, мабуть, була та іскра, що викликала вибух. Голова повернулася до Петра потилицею, розсунулася жовта плівка на гулі, і він побачив… червоне око. Рожевий і Гілка шарпнулися, забилися в куток, і Яворовим інстинктивно закрив прозору шторку кабіни.
— Світло того ока — вбивче, — проскрипів Рожевий.
— Якщо космічна радіація не могла проникнути в кабіну, то біологічне випромінювання — тим більше, — заспокоїв його Петро. — Зараз ввімкну двигуна, і ми відлетимо від такого нервового сусіди. Юпітер гнівається, значить правда не на його боці!
Він спокійно сів за пульт, натиснув кнопку стартера і одразу ж почув, як запрацював двигун підйому. Зараз Петро підніме апарат, десь у безпечному місці висадить своїх пасажирів, а сам… Але чому апарат не здіймається? Яворович дає такі оберти турбіні, що вона аж завиває, ракетоплан здригається, але стоїть на місці, наче прип’ятий. Петро повернув голову і побачив, що навколо машини, просто на очах виростають, в’ються якісь гнучкі, як ліани, дерева. Незабаром вони буквально сповили літака, обшнурували його, як лялечку.
Петро вилаявся в думці і вимкнув мотор.
Як вирватися з оцих цупких обіймів?
ХАРЧ СПОКОЮ
Першою опам’яталась Гілка. Петро бачив, як вона щось говорила своєму коханому. Рожевий переказав:
— Вона хоче принести нам харч. Каже, що Великий Розпорядник її не каратиме, бо вона нічого не завинила. Випусти її з свого житла.
Яворович відсунув шторку, і Гілка нечутно висковзнула з кабіни. Справді, червоне око затяглося плівкою, і дівчина спокійно пішла собі і незабаром зникла за кущами.
«Що ж робити? — думав Петро. — Невже отак і сидіти в кабіні?»
І враз він згадав про скафандр. Адже цей космічний костюм також захистить його від біологічних променів!
Одягся і одразу вибрався назовні, закривши в кабіні Рожевого.
Блимнуло червоне око — раз і вдруге, блимнуло й утретє… А Петрові нічого. Він стояв і дивився на цупку рослинність, що густо обплутала літак.
Око блимнуло ще яскравіше.
«Ех, не хочеться мені тебе блимнути! — подумав Яворович. — Може, ти таки зрозумієш…»
Стояв, прикидав у думці, як розчистити оці густі, чіпкі хащі. Пустити в дію мазер? Це дуже небезпечно, ризиковано. Адже маленька похибка, неточний рух, — і він власними руками знищить машину, спалить міст до своїх друзів, до своєї планети, до людей. А ліани так густо розрослися, що й не помітиш, як відчикрижиш шмат металу. А як ненароком спіткнешся? Полосне по всьому корпусу… Ні, ні, про мазер нічого й думати.
Петро вихопив з піхов мисливського ножа — блиснула голубувата сталь — не ніж, а справжній тесак! З лютим завзяттям почав рубати, кришити плетиво пружних, звивистих стовбурів. Сталь жадібно стинала живе мотуззя, темна сукроватиця текла на ґрунт.
Аж упрів Яворович, поки позбивав гадючі рослини з одного боку літака. Зайшов на другий — там, здалося, заросло ще густіше. Рубав і думав про дивовижні знання живої природи, про біогенні секрети, якими володіють Головаті. Щоб за бажанням викликати отакий інтенсивний ріст рослин! Та це ж… Коли б можна було на Землі…
Останній помах ножем — остання ліана зазміїлася біля Петрових ніг. Полегшено зітхнув. У скафандрі було душно, але зняти його не наважився, вважав, що навіть шолом відхилити небезпечно. Нічого, він потерпить, тепер уже недовго…
Підвів голову— що таке?! З того боку знову піднялися рослини! Так, так, доки він вирубував тут, — вони виростали там. Це було неймовірно. Петро обійшов апарат і почав мацати руками гнучкі жилаві рослини.
А хай йому чорт! Вони ростуть буквально на очах. Ну, скільки він порався з того боку — хвилин з десять? Не більше. А бач, як знову заросло!