Бібліотека душ
- Автор: Риггз Ренсом
- Серия: Дім дивних дітей #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0839-1
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Бібліотека душ». Краткое содержание книги:
Ми швидко наближалися до містка й дивного, що творив завій. Він чекав на нас, напівзігнувшись і вивчаючи крізь приціл гвинтівки, яку поклав на поруччя моста.
Ми різко попригиналися. Я почув два постріли. А коли підняв голову, побачив, що ні в кого не влучили.
Ми вже пропливали під мостом. Ще кілька секунд — і вийдемо на тому боці, й він знову в нас стрілятиме. Я цього допустити не міг.
Я розвернувся й викрикнув «Міст!» порожнячою мовою. І почвара, схоже, зрозуміла, що я мав на увазі. Ті два язики, що не трималися за наш човен, зметнулися вгору і з вологим прицмокуванням обвилися навколо ненадійних опор мосту. І всі три язики розмотувалися в три різні боки доти, доки не напнулися щільно, наче еластичні гумки, розтягнуті до межі. Порожняка потягло вгору з-під води, й він, ніби морська зірка, завис між човном та мостом.
Човен сповільнився так швидко, наче хтось натиснув на аварійні гальма; нас усіх жбурнуло на підлогу. Міст стогнав і розгойдувався, і дивний чоловік, що цілився в нас, спіткнувся і впустив гвинтівку. Я подумав, що, напевно, або міст здасться, або порожняк. Він верещав, як свиня, що застрягла в паркані, так, наче міг ось-ось порватися посередині. Та коли дивний нахилився підібрати зброю, то вже здавалося, що міст усе-таки витримає. А це означало, що я просто марно згаяв нашу інерцію та швидкість. Тепер ми навіть рухомою мішенню не були.
— Пусти! — закричав я на порожняка, цього разу вже його мовою.
Але він не послухався. Потвора нізащо б не покинула мене з власної волі. Тому я поспішив до корми й перехилився через борт. Один з язиків вузлом зав’язався на стерні. Я згадав, як від Емминого доторку порожняк уже раз відпустив її щиколотку, тому підтягнув її до борта й сказав, щоб розпекла стерно. Вона мало не вивалилася у воду, поки тяглася, але зрештою порожняк заверещав і відпустив човен.
Враження було таке, наче відпустили рогачку. Порожняк полетів і з розгону втелющився в міст. Уся хитка конструкція, вигнувшись, обвалилася у воду. Тієї ж миті корма нашого човна впала на воду і мотор, знову опинившись під водою, штовхнув нас уперед. Від раптового прискорення ми всі попадали, як кеглі в боулінгу. Але Шарон зумів утриматися за стерно і, випроставшись, різко повів нас геть від курсу зіткнення зі стіною каналу. Ми помчали вздовж хребта Смердючки, а позаду човна розходилася чорною буквою V на два боки вода.
Ми попригиналися якомога нижче, на випадок якщо знову полетять кулі. Але здавалося, що найбільша небезпека минулася. Стерв’ятники лишилися десь позаду, і я не міг собі уявити, щоб тепер вони нас наздогнали.
— То була та сама потвора, яку ми зустріли в підземці? Так? — відсапуючись, спитав Едисон.
Я зрозумів, що досі тамував подих, тому видихнув і потім кивнув. Емма подивилася на мене, бо чекала, що я щось скажу. Але я досі перетравлював інформацію. Кожен нерв у моєму тілі поколювало від чудасії, яка тільки-но сталася. Єдине я знав напевно: цього разу я майже взяв його під свій контроль. Було таке відчуття, ніби з кожною зустріччю я врізався трохи глибше в нервовий центр потвори. Слова виходили легше, здавалися вже не такими чужинськими для мого язика, зустрічали менше опору від порожняка. Та все одно він був наче тигр, на якого я накинув собачий нашийник. Будь-якої миті він може передумати й відкусити шматок від мене чи від будь-кого з нас. Але досі, хоч це й не піддавалося моєму розумінню, він цього не зробив.
Може, подумав я, ще одна-дві спроби, і я зможу нарешті його опанувати. А тоді… а тоді. О Господи, що за думка.
Тоді нас ніхто не зупинить.
Я озирнувся на привид мосту. Там, де ще буквально кілька секунд тому була конструкція, тепер у повітрі стояли стовпи пилюки й пороху від деревини. Я пошукав поглядом якихось кінцівок, що стирчали б із води, але поверхнею лише кружляло неживе сміття. Я спробував відчути порожняка, але від мого нутра тепер не було жодної користі. У животі було порожньо, наче вичавлено. Та потім туман кольору грязюки зімкнувся за нашими спинами й зафарбував усе видиво.
Якраз тоді, коли той монстр був мені потрібен, він догрався і згинув.
Ніс човна опустився, коли Шарон зменшив оберти двигуна й повернув до правого берега, крізь завій, що потроху вже розсіювався. Ми наближалися до кварталу страхітливих будинків з квартирами. Велетенською суцільною стіною вони нависали над краєм води, нагадуючи не так будинки, як крайню межу лабіринту, хмурного, фортецеподібного, з кількома входами. Ми поволі дрейфували вздовж цієї стіни, шукаючи місця, де можна було б зайти. Зрештою прохід помітила Емма, хоча мені довелося примружитися, щоб його роздивитись, бо я не бачив нічого, крім гри тіней.