Бібліотека душ
- Автор: Риггз Ренсом
- Серия: Дім дивних дітей #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0839-1
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Бібліотека душ». Краткое содержание книги:
Ми знову натягнули собі на голови брезент. А наступної миті енергійний голос покликав:
— Хо, там, на борту! Човняре!
— Хо! — відповів Шарон.
Я почув, як весла загрібають воду, а потім відчув удар, коли інший човен стукнувся об наш.
— Що тут робиш?
— Та от, прогулятися вирішив, розважитися, — світським тоном промовив Шарон.
— Гарну ж ти вибрав для цього днину! — розсміявся чоловік.
Але другий був не в гуморі для жартів.
— Шо під шматою? — прогарчав він з тарабарським акцентом.
— Що я везу на своєму човні — це моя справа.
— Шо по Смердюйці плава, вшьо наш справ.
— Старі линви й різний корабельний мотлох, якщо вже хочете знати, — відповів Шарон. — Нічого цікавого.
— Тоді ти не заперечуватимеш, якщо ми подивимося, — сказав перший чоловік.
— А ми про що домовлялися? Хіба я вам цього місяця не платив?
— Нима ужо домов, — відповів йому другий. — Витвори платят п’ят раз більш за гарних пухких кормових. А тому, хто корм випустить… світе яма чи гірше.
— Куди вже гірше, ніж яма? — спитав перший.
— Я взнаваць не хо.
— Джентльмени, будьте розважливі, — сказав Шарон. — Можливо, настав час знову домовлятися. Я можу запропонувати такі умови, яких не запропонує вам жоден мій конкурент…
Кормові. Я затремтів, незважаючи на липке тепло, яке сочилося під брезентом від того, що руки в Емми швидко нагрівалися. Я сподівався, їй не доведеться застосувати свою зброю, але пірати на вмовляння не піддавалися, і я боявся, що своєю балаканиною човняр зупинив їх ненадовго. Проте бій означав би катастрофу. Навіть якщо ми переможемо чоловіків у човні, то все одно всюди стерв’ятники, як назвав їх Шарон. Я уявляв, як збирається банда. Вони наздоганяють нас на човнах, стріляють з берегів, зістрибують на нас із містків. І мене паралізував жах. Дуже-дуже не хотілося дізнаватися значення слова «кормові».
Та потім я почув обнадійливий звук — брязнули монети, що переходили з рук у руки, і другий пірат сказав: «О, се діло! Із сим у Гішпанію втікти мона…»
Та поки в душі несміливо піднімала голову надія, шлунок почав опускатися вниз. У живіт заповзало старе знайоме відчуття, і я збагнув, що воно поволі й поступово наростало вже деякий час. Почалося зі сверблячки, переросло в тупий біль, та тепер він загострювався — красномовний сигнал про те, що неподалік намалювався порожняк.
Але не якийсь там порожняк. Мій порожняк.
Це слово вискочило в голові без жодного попередження чи прецеденту. Мій. Чи, може, я все перевернув з ніг на голову. Може, це я належав йому.
Та жоден порядок не гарантував безпеки. Я думав, що прикінчити мене йому хочеться так само сильно, як і будь-якому порожнякові, та тільки зараз щось тимчасово закоркувало це прагнення, мов у пляшці. Та сама загадкова штука, що примагнітила порожняка до мене й повертала стрілку компаса в мене всередині в його бік. І саме ця стрілка повідомила мені, що зараз порожняк уже близько і з кожною хвилиною все ближче.
Якраз вчасно — щоб нас піймали чи вбили. Чи щоб він сам нас убив. Тієї миті я твердо вирішив: якщо вдасться дістатися до берега, запишу собі в план позбутися порожняка раз і назавжди.
Але де він міг бути? Якщо так близько, як повідомляло чуття, то він плив за нами по Смердючці, але не почути, як пливе брасом тварюка з сімома кінцівками, я ну ніяк не міг. Та тут стрілка змістилася й опустилася, і я зрозумів — майже побачив, — що він під водою. Очевидячки, порожнякам не потрібно було надто часто дихати. І одразу ж пролунав тихий бам — то він причепився до нашого човна. Ми всі підскочили від цього звуку, але тільки я знав, що воно таке. Я дуже шкодував, що не можу попередити друзів, але доводилося лежати без руху й відчувати його тіло буквально за кілька дюймів на іншому боці дощок, на яких лежали ми.
— Що то було? — почув я слова першого чоловіка.
— Я нічого не чув, — збрехав Шарон.
«Забудь про нас, — подумки благав я, сподіваючись, що порожняк мене чує. — Пливи собі геть і дай нам спокій». Та, замість послухатися, він почав чухрати дерево. Я уявляв, як своїми довжелезними зубами він вгризається в дно човна.
— А я чув, та ще й так чьотко, — сказав другий. — Редж, човняр нас у дурні шиє!
— Я теж так думаю, — погодився перший.
— Запевняю вас, немає нічого, більш далекого від правди, ніж це ваше припущення, — мовив Шарон. — Це просто мій проклятущий дефективний човен стукає. Не встиг його вчасно віддати на техогляд.
— Усе, угода більше не діє. Показуй, що в тебе там.
— Або ви дозволите мені збільшити винагороду, — запропонував Шарон. — Вважатимемо це премією за ваше добросердечне розуміння.