Бібліотека душ

Пірат вирішив тікати, поки не пізно, й стрибнув назад у свій човен. Шарон зірвав брезент з підвісного мотора, шарпнув за дріт, і наш човен, чхаючи, ожив, якраз вчасно, бо із завою вигулькнув і помчав до нас на всіх парах третій човен. У ньому сиділо троє, і один з них цілився в Емму зі старомодного пістоля.

Я крикнув їй «Лягай!» і штовхнув, і тут же прогримів постріл, а вгору здійнялася хмарка білого диму. Чоловік узяв на мушку Шарона, той відпустив шнур двигуна й здійняв руки догори. І там-таки, думаю, був би нам і каюк, якби з мого горла не стали вириватися стрімким потоком дивні слова. Вони лунали гучно, впевнено і були зовсім чужими для мого слуху.

— Топи їхній човен! Язиками потопи їхній човен!

За ті півсекунди, поки всі розверталися й вирячалися на мене, порожняк відштовхнувся від нашого суденця й вчепився язиками в інший човен. Вони вистрілили з води, обкрутилися довкола корми й примусили човен описати зворотне сальто, під час якого всі троє, що сиділи в ньому, повилітали.

Перевернутий човен звалився двом з них на голови.

Шарон міг би скористатися нагодою, газонути й витягти нас із тієї халепи. Але він стояв, заклякнувши від шоку, досі здіймаючи руки догори.

Але мене це влаштовувало. Все одно я ще не закінчив.

— Цього, — наказав я й подивився на озброєного бандита, що борсався у воді.

Здавалося, порожняк міг чути мене навіть під водою, бо буквально за кілька секунд після того, як я промовив це слово, чоловік пронизливо закричав, подивився вниз і щез під поверхнею води. Раз — і нема. І одразу ж вода в тому місці, де він щойно був, розквітла червоною кров’ю.

— Я не сказав «з’їж його»! — запротестував я англійською.

— Чого ви стоїте стовпом? — закричала Емма на Шарона. — Уперед!

— Так, так, — затинаючись, промовив човняр. Струшуючи з себе ступор, він опустив руки й наліг на дросель. Мотор жалібно застогнав, Шарон крутонув стерно й розвернув нас на місці, внаслідок чого ми з Еммою та Едисоном попадали на купку. Човен став дибки й рвонув уперед, і ми полетіли крізь вуса завою, повертаючись тим шляхом, яким припливли.

Ми з Еммою обмінялися поглядами. І хоч ревіння двигуна й стугоніння крові у вухах заглушало все, мені здалося, що я прочитав на її обличчі страх, змішаний навпіл із веселощами. Той вираз неначе промовляв: «Джейкобе Портман, ти страхітливий і дивовижний». Та коли вона врешті-решт заговорила, я зміг розібрати лише одне слово: «Де?»

Справді, де? Я сподівався, що ми відірвалися від порожняка, поки він доїдав пірата зі Смердючки, але, звірившись із нутром, зрозумів, що він досі близько, пливе позаду, можливо, сам себе взяв на буксир язиком.

«Близько», — самими губами промовив я у відповідь.

Її очі просяяли, і вона один раз різко кивнула. Добре.

Я похитав головою. Чому вона не боїться? Чому не розуміє, який він небезпечний? Порожняк скуштував крові й щойно покинув недоїдений харч позаду. Хто знає, яка мерзотність досі нуртувала в нього всередині? Але той її погляд… Лише одна кривенька усмішечка — і я відчув такий приплив сил, наче мені все на світі було до снаги.