Вибрані вірші
- Автор: Элюар Поль
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-14-7
- Переводчик: Олег Жупанський
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Вибрані вірші». Краткое содержание книги:
До вибраних творів видатного французького поета Поля Елюара (1895—1952), одного з найяскравіших представників сюрреалізму, ввійшли загалом поезії, які українською мовою не перекладалися. Основу збірки становлять ліричні твори, які справедливо вважаються перлинами світової лірики.
Перейти на страницу:
II
Стіна через вікно кривавить
Не покидає ніч мою кімнату
Очі мої змогли б у пітьмі зріти
Якби не натикались на руїни
І тільки вільний простір у моєму серці
Близької смерти простір
А мо' моєї втечі
Крилом пораненим його я зміряв
Моєю слабкістю він оповитий
І чи дано мені зорю уздріти
Якщо я втрачу бодай день
То вже ніколи не побачу навіть ночі
Ніч розпростерлася лиш наді мною
І берег я і ключ
Життя хисткого.
III
Місяць пощез півні трясуть своїми гребенями
Крапля вогню сідає на холодну воду
Й останню пісню наспівує туману
Щоб краще землю бачити
Два дерева вогнисті розквітли у моїх очах
Розвіявши останні сльози
Два дерева вогнисті мене вертають до життя
Два голі дерева
Я голим криком волаю
Земля
Земля жива в моєму серці
Всі відстані пощезли
Лиш ритм новий мій власний ритм є
Вічний
Холод повний зимного запалу і зірок
І примарна вже осінь і зморений холод
Незрадлива весна перший відблиск віків
Живодайне тут літо бездоганність героїв
Я стою на землі і все звикає до вогню.
IV
Жанові Арпу
Довкола рук довершеність
Руки бліді кров геть змордована
Аж до знемоги
Й мугиче дивний наспів
Довкола твоїх рук природа
Творить рівноцінні чари
У вікні твоєму
Один лиш краєвид
Постійний ранок
Одвічний день із торсом переможця
Налите молодістю тіло
Пестячи боязко землю
Земля і скарб злилися
Розгортаючи кілька травинок
Твої руки оголюють сонце
І творять йому колиску.
V
Немає жодної людини непомітної
Немає жодної людини геть забутої
Немає тіні жодної прозорої
Я бачу скрізь людей навіть коли самотній
Мої турботи розбиваються об усмішки щасливі
Я чую як від ніжних слів мій голос лагідніє
Як мої очі підтримують мережива чистих поглядів
Долаємо моря і гори
Нестямні дерева опираються моїй руці запеклій
Блукальці-звірі віддають життя своє мені по крапелині
То все пусте — бо множиться мій образ
То все пусте — хай природа і люстра її туманами вкриті
То все пусте — хай небо порожнє однак я не сам.
Померти І
Ні стогону ні сміху
Остання пісня впала
На полі безпросвітному сумному
І самота зі стегнами вузькими
Хрещена мати втрачених скарбів
Довкола мури лиш для мене
Всі біди об'єднались
І сон найбільший творять
Померти дужими з надією в очах померти
Зів'яв мій образ
Єдиний у своєму сяйві
Я забуваю я забутий
Між мурами суцільний морок
Я ж опускаюсь у своє свічадо
Як мрець ступає у розверстий гріб.
Померти II
Дурень хто не хоче вмерти
Бевзь хто не боїться смерти
Що ж то виткнулося з тебе
Танцівниця-блідолиця
Біла й незворушна вся
Що ж то за жебрачка літа
Із нестиглими чеснотами
З усмішками страдника
У цнотливих рукавичках
Діва із чолом гладеньким
Що за світло погляд сон
Ти сліпа в земній пітьмі
Вмреш з відкритими очима.
Перейти на страницу: