Дощило птахами

У фотографа нарешті з'явилось ім'я. Анж-Еме — Коханий Янгол — на згадку про королеву Шотландії і Карпат, яка царювала серед божевільних, не переймаючись іменем, бо в неї воно вже було. Ім'я ж — це те майже єдине, чого бракувало Марі-Денеж.

Життя громади на озері облаштувалося довкола потреб Марі-Денеж — висловлених чи замовчених. Вона отримала кота, фіранки і подругу. Кіт — схожий на тигра дворічний баламут — отримав прізвисько Монсеньйор; яскраві фіранки тішили око м'яким рожевим відтінком, що неабияк прикрашав оселю як зовні, так і всередині, а подружка Анж-Еме з королеви-протектора, обожнюваної в іншому житті, перетворилася на компаньйонку.

Марі-Денеж чудово пристосувалася до нового життя. Навчилася давати раду з газом, чистила картоплю, не ранячи рук, щоранку вивчала небесні барви, проте залишатися в будиночку наодинці не знаходила сил. Першим це зрозумів Чарлі, коли, повернувшись якось із полювання, знайшов її у своїй хижці серед хутр — старенька виснажено гойдалась, а в її погляді лютував відчайдушний звір, що потрапив до пастки.

Присутність фотографа Анж-Еме — Коханого Янгола — виявилась необхідною. І щоб стримати демонів, які тимчасово зникли, і щоб знайти у крамниці все необхідне. Капці, халат, спиці, книжки — щоб згаяти вечори — зокрема книжки про кохання: цілий стос любовних романів; нині ж, ближче до зими, їх навіть побільшало.

Зелену кімнату призначили за кабінет, хоча фотограф регулярно поверталася до Торонто — там мала помешкання, де на неї чекали «темна кімната» і світлини, долю яких вона мала вирішити. Великі Пожоги, Бойчук та його таємниця — усе це поблідло і видавалося дуже далеким тепер, коли з'явилася стара втікачка, що намагалась заново побудувати життя на краю світу з двома ще старшими від себе чоловіками.

«А я завжди знала, що матиму інше життя, — заявила Марі-Денеж своїй подружці Анж-Еме в один із перших днів знайомства, — ніколи не залишала надію на власне життя!» І фотограф Анж-Еме, глибоко зворушена зародженням нового життя, погоджувалася на чуже ім'я.

До родини начебто вперше прибуло новонароджене немовля — дивна втіха сповнила громаду, і вийшло так, що інших справ, окрім добробуту новоприбулої, у господарів не було. Найзначнішою зміною — яку, проте, ніхто не зауважив — стало те, що розмови про смерть ущухли. Цей сюжет потонув спочатку у клопотах з облаштування Марі-Денеж, а згодом — у радощах нових знахідок. Старенька вперше побачила дрохву, вперше знайшла на снігу сліди зайця, вперше спостерігала за лосем, що тамував спрагу з озера, вперше угледіла сову серед сухих пазурів берези — для Марі-Денеж усе було новим і неймовірно свіжим.

Смерть стала нецікавою — про неї не говорили, навіть не думали — адже поруч постало нове життя, яке напинало крила.

Проте старенька завжди бачила глибше, ніж вони могли уявити, часто користалася з їхнього недбальства і втручалась у розмову, що її не стосувалася. Йшлося, скажімо, про сніг — ще неглибокий, але вже досить тривкий. Зима, вочевидь, поспішала облаштуватися. Певно, дров знадобиться більше, ніж минулого року. Чоловіки гадали, чи не позичити палива із запасів Теда. І Марі-Денеж зажадала пояснень — хто такий Тед? Поки вони розповідали, смерть почувалася вільно — вона повернулась. Утім, ненадовго: живим Бойчуком цікавилися більше, ніж мертвим.