Нічний адміністратор

Берр одразу ж роздратувався.

— Джонатан взагалі не пристосований до вуличного життя. І ніякий він не настирний, він піддатливий. Що таке передислокація?

— П’ятимісячний строк служби деінде, — терпляче відповів Рук.

Берру потрапив під руку документ, в якому йшлося про перебування Джонатана в Ірландії: коли він пройшов цикл підготовки для спецпризначенців, на який сам і зголосився, його відправили виконувати ближнє спостереження за ворогом у бандитську Південну Ар му.

— Що це була за операція — «Нічна Сова»?

— Не маю найменшого поняття.

— Ну ж бо, Робе, залучи знайомих. Ти ж у нас солдат у сім’ї.

Рук подзвонив у міністерство оборони, де йому повідомили, що документи по «Нічній сові» мають гриф «цілком таємно» і тому не можуть бути переданими агентству без патенту.

— Без патенту? — Руку таки ввірвався терпець і його обличчя стало ще темніше за вуса. — Ким в біса вони нас уявляють? Якоюсь брокерською конторкою, яка займається махінаціями у Вайтголлі? Щоб їм добра не було!

Але Берр був надто зайнятим, щоб сповна насолодитися цим рідкісним видовищем — розлюченим Руком. Він не міг відвести погляду від фотографії, на якій блідий хлопчина — вочевидь, на прохання фотографів — причепив собі на одяг батькову медаль. У його голові вже визрівав образ Джонатана. Пайн — саме той, хто їм потрібен, у цьому він не сумнівався. Жодні Рукові застереження не могли переконати його у протилежному.

— Коли Бог закінчив ліпити Діккі Роупера, — серйозно сказав він Руку за вечерею у п’ятницю, — він глибоко вдихнув і аж трохи здригнувся, а потім швиденько зліпив нашого Джонатана, щоб відновити екологічний баланс.

Звістка, якою так марив Берр, прийшла рівно через тиждень. Вони лишилися в офісі, чекаючи на неї. Ґудгью їх попередив.

— Леонарде?

— Так, Рексе.

— Домовмося одразу: цієї розмови ніколи не було. Принаймні до засідання Об’єднаного координаційного комітету в понеділок увечері.

— Як скажете.

— Це висновок, до якого ми дійшли. Нам довелося закинути їм кілька приманок, інакше вони не пішли б нам назустріч. Ви прекрасно знаєте, як воно — мати справу з міністерством фінансів. — Ні, Берр не мав жодного поняття. — По-перше, це справа для правоохоронних органів, сто відсотків. Відповідальність за планування і проведення — виключно ваша. Рі-вер-гауз може допомогти при потребі, але не ставлячи додаткових питань. Не чую радісних криків. У чому справа?

— Наскільки наші «виключні» обов’язки виключають усіх інших? — у Леонардові озвався підозріливий йоркширець.

— Якщо вам потрібно буде скористатися зовнішніми ресурсами, тут уже як вийде. Не можна, наприклад, очікувати, що хлопці з Рівер-гауза прослухають телефонний дзвінок, але навіть і оком не кинуть на текст, перш ніж заклеїти конверт. Правда?

— Думаю, не можна. А як щодо наших доблесних американських кузенів?

— Ленлі Вірджинія[19], як і їхні колеги по той бік Темзи, залишаться поза зачарованим колом. Усі на рівних умовах. Слово честі Рекса Ґудгью. Якщо департамент чистої розвідки має триматися подалі від справ у Лондоні, то їхні колеги з Ленлі повинні вчинити так само. Такі аргументи я наводив своєму покровителю і він мене почув. Леонарде..? Леонарде, ви що, заснули?