Сліпобачення

Слабке радіовипромінювання досягало піку на 31 та 400 метрах. Зовнішні шари атмосфери обтяжені метаном та аміаком; удосталь літію, води, окису вуглецю. У пошматованих клекотливих хмарах гідросульфід амонію сполучається з лужно-галоїдними кристалами. У верхніх шарах — нейтральні лужні метали. Тепер навіть «Тезей», хоч і перебував на віддалі, міг усе це вловити, але наш розвідник був досить близько, аби розгледіти деталі. Перед собою він бачив уже не диск. Апарат пильно вдивлявся у темну випуклу стіну з бурхливих шарів червоного та коричневого з розмитими плямами антрацену та пірену.

Один із міріадів метеоритів обпалив своїм інверсійним слідом обличчя Бена прямо перед нами; на мить мені здалося, що в центрі спалаху я навіть побачив крихітну пилинку, але екран раптово посмугували статичні перешкоди. Бейтс тихо вилаялася. Картинка попливла, а потім стабілізувалася, коли зонд підвищив голос на інший рівень спектру. Нездатна перекричати довгохвильовий шум, система заговорила за допомогою лазера.

І все одно сигнал затинався. Передбачалося, що з націлюванням променя через мільйони нестабільних кілометрів не виникне жодних проблем; наші відносні траєкторії були прорахованими параболами, наше взаємне розташування можна було визначити будь-якої миті. Однак інверсійний слід вистрибував і крутився на екрані так, наче промінь постійно раз за разом збивали з прицілу. Розжарений газ розмив деталі. Я сумнівався, що навіть на абсолютно чіткому зображенні людському оку було б за що зачепитися. Та менше з тим. Щось було не так, щось не так з цією крихітною чорною точкою у центрі тьмяного спалаху. Щось, що примітивна частина мого мозку відмовлялася сприймати як природне…

Зображення знову похитнулося, спалахнуло та назавжди розчинилося у пітьмі.

— Зонд згорів, — доповіла Бейтс. — Фінальний пік його добив. Схоже, апарат наштовхнувся на Спіраль Паркера[47] при дуже сильному вітрі[48].

Мені навіть не довелося викликати пояснювальних субтитрів. З виразу її обличчя, з раптових зморшок, що пролягли між брів, було зрозуміло, що вона говорить про магнітне поле.

— Це… — знову почала вона і змовкла, щойно у КонСенсусі висвітлилось число: 11,2 тесла.

— Грьобане гівно, — прошепотів Шпіндель. — Дані точні?

Сарасті видобув кілька поклацувань — з глибин власної горлянки та з надр корабля. За секунду він увімкнув для усіх нас миттєвий повтор: останні секунди телеметрії було збільшено, пригладжено та вирівняно за контрастністю від видимого спектру вниз до глибокого інфрачервоного. Той самий охоплений полум’ям темний осколок і пропалений інверсійним слідом рубець. Полум’я гасло, бо об’єкт відскочив від щільних шарів атмосфери знизу та заходився знову набирати висоту. За кілька секунд тепловий слід цілком зник. Предмет, що горів у центрі, піднімався на орбіту жаристою вуглинкою. Гігантська конічна лійка на його вершині розчахнулася, наче пащека. Овальне черево деформували обрубки плавців.