Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
Потреба «показати їм» стала наріжним каменем життя Роберта Паґліно. Вона насправді спрацювала для нього: друг здолав вроджену інвалідність завдяки модифікаціям, покращенням і абсолютній непоступливості. У світі, де людства стало враз надміру багато, ми зберегли статус з іншої епохи: професійних працівників.
— Тепер тобою командує вамп, — сказав він. — На круте дерево треба крутого клина.
— Думаю, це тренування перед зустріччю із справжніми чужинцями.
Він засміявся. Я не міг збагнути чому, але теж усміхнувся.
Приємно було його бачити.
— Ну то які вони? — запитав Паґ.
— Вампіри? Не знаю. Вчора познайомився з першим.
— І?
— Складно сказати. Таке враження, що він іноді не усвідомлює, де перебуває, ніби він… у власному маленькому світі.
— Усе він усвідомлює. Ті почвари страх які тямущі. Ти знаєш, що вони можуть утримувати в голові обидві площини куба Неккера водночас?
Термін видався знайомим. Я попросив підказку й побачив мініатюрне каркасне зображення знайомої коробки:
Тепер я згадав: класична оптична ілюзія-перевертень. Часом здається, що заштрихований передній бік, часом — задній. Поки ти дивишся, перспектива скаче туди-сюди.
— Ти чи я, ми бачимо лише одне або інше, — казав Паґ. — А вампи бачать дві площини одразу. Ти хоч уявляєш, яку перевагу це їм дає?
— Недостатню.
— Touché[40]. Але ж не їхня провина, що нейтральні риси фіксуються в малих популяціях.
— Не знаю, чи варто називати їхній глюк з хрестами нейтральним.
— Спершу так і було. Чи багато у природі трапляється перетинів під прямим кутом? — Він махнув рукою. — У будь-якому разі, не в тому суть. Важливо те, що вони здатні на щось, нейрологічно неможливе для людей. Паличнику, вони можуть утримувати різні картини світу водночас. Вони просто-напросто бачать те, що нам доводиться опрацьовувати крок за кроком. Ти ж знаєш, що жодна пересічна людина не здатна перерахувати всі прості числа між одиницею та мільярдом? У давні часи лише кілька аутистів були здатні на таке лайно.
— Він ніколи не вживає форми минулого часу, — пробурмотів я.
— Га? А, це, — Паґ кивнув. — Вони ніколи не відчувають минулого часу. Для них це просто ще одна гілка. Вони нічого не запам’ятовують, а переживають наново.
— Це як посттравматичні спогади?
— Не такі вже й травматичні, — скривився він. — Принаймні, не для них.
— Бачу, тепер твоя пристрасть вампіри?
— Паличнику, вампіри — Пристрасть з великої літери «П» для кожного, хто має приросток «нейро» в резюме. Я написав лише кілька статей з гістології[41]. Рецептори розпізнавання образів, шаблон зіставлення образів, сомбрероподібні графіки масивів даних щодо активності модуляцій первинної зорової кори, фільтри підкріплення/винагороди зайвої/актуальної інформації. Загалом про очі.
— Є таке. — Я завагався. — Вони бентежать.
— Не те слово! — Паґ з розумінням кивнув. — Той тапетум люцидум[42], блиск… Жах. — Він похитав головою, немов заново переживаючи свої враження.
— Ти ніколи не зустрічався з жодним із них, — здогадався я.
— Що, з крові й кісток? Та я б ліве яйце віддав за це. А як ти здогадався?
— Справа не в блиску. Це… — я добирав потрібне слово, — радше, поведінка.
— Ага, — невдовзі сказав друг. — Іноді мені здається, що ти просто мусив там опинитися. Тому я тобі і заздрю, Паличнику.
— Не варто.
— Варто. Навіть якщо ти ніколи не зустрінешся з тими, хто надіслав Світляків, ти матимеш унікальну нагоду вивчити цього… Сарасті, так?
— Марна справа. Єдине «нейро» у моєму файлі стосується власної історії хвороби.
Він засміявся.
— Хай там як, але я просто побачив твоє ім’я в заголовках і подумав: «Гей, а чувак же за кілька місяців відлітає. Певно, годі вже мені чекати, що він сам зателефонує».
Минуло вже понад два роки.
— Я не вірив, що проб’юся. Гадав, ти заніс мене до чорного списку.
— Ні. Ніколи.
Паґ опустив очі і замовк. Нарешті додав:
— Але ти мусив їй подзвонити.
— Знаю.
— Вона помирала. Ти мав…
— Не було часу.
40
Touché (фр.) — фехтувальний термін; тут: «в яблучко».
41
Розділ біології, що вивчає будову тканин живих організмів.
42
Тапетум люцидум — шар клітин на задній стінці ока деяких тварин (наприклад котів), що відбиває світло й сприяє нічному зору.