Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Думав отак його взяти. Доторкнувся рукою: бачу, температура висока. Не виключений і сепсис. Мовчить.
«Ти хочеш бути здоровим і некульгавим, так?»
Мовчить, але по очах бачу, що так. Хто б у його стані цього не хотів?
«Я зроблю так, що не будеш кульгати, і щоку тобі зашию так, що тільки маленький рубчик буде, але ти мусиш мені сказати правду! Розумієш?»
Киває головою, що розуміє.
«Я тебе не видам, — кажу лагідно. — Я знаю, що ти не хотів, що тебе намовили…»
І що ви скажете, прошу панства, на те, що той лайдак підводить голову і каже, — прошу тільки подумати!.. — каже:
«А мене ніхто не намовляв…»
Але треба було при тому бачити вираз його обличчя! В мене таке враження, що коли б він міг, то кинувся б мені до горла.
«Значить, ти з доброї волі пристав до таких злодіїв?» — питаю.
Мовчить.
А, думаю собі, так ти такий? Раз ти такий завзятий, то і я тобі покажу, що можу! Залатав я йому щелепу так, що й сліпа дівка не вийде за нього заміж, і без анестезії. Думаю собі: як ти герой, то терпи, пся крев, за ідею! Вився з болю так, що ледве старий з старою утримали… так йому й треба! Як війна то війна!
Він ще не скінчив, як Ольга схопилася з отоманки. Була так схвильована, що блузка дихала на ній.
— І це… це говорить лікар? Та ви!.. Ви… — вона не сказала того, що думала, але це було так легко здогадатись.
Вона вийшла з їдальні, тріснувши за собою дверима.
Я отетеріла. Найперше, я ніколи-преніколи була б не припускала, що моя флегматична сестричка здатна на такий вибух, а по-друге, я з острахом чекала, що тепер буде. Я блукала очима по підлозі, не маючи відваги глянути на будь-кого з присутніх.
Хвилину тривала закам'яніла мовчанка.
Аж раптом роздався фальшивий сміх Безбородька:
— Мої дорогі, в Ольги істерія… З тим треба щось робити, пані добродійко.
Слава богу, що тільки на Олиній істерії закінчилося. Я скористалася з хвилинної розрядки і втекла в дівочу.
Щось неладне діється в нашому домі.
Север, прошу, скоріш забери мене звідсіля. Я так хочу бодай дрібку гарного винести з батьківського гнізда!
Север ще не спав. Я тихенько постукала олівцем у двері, що на нашій мові означало: «Люблю тебе». Север відстукав мені: «Люблю тебе». Я хотіла вистукати йому: «Забери мене звідси», але побоялась, що не отримаю відповіді: «Завтра заберу тебе».
Север, коханий мій, чому я починаю втрачати віру в майбутнє? Чому?
Бронко був такий, як учора, як позавчора, як на початку літа, а проте з якогось часу в серце Сташки почав закрадатись сумнів. Вона ще не могла збагнути, в чому саме змінився до неї Бронко, проте відчувала, що він уже не той, що був колись.
Не той, не той, хоч, на перший погляд, здавалося, все по-давньому між ними. Бронко щовечора, як і раніше, заходив до Кукурбів, сідав в кухні на бамбетель, частував батька Кукурбу цигарками, розпитував, що нового у політиці, роблячи цим приємність старому, який мав пристрасть до газет, вислуховував з чемною зацікавленістю материні скарги на сусідів-злодіїв і через деякий час, не прощаючись, часто залишаючи кашкета в запоруку, виходив на ганок.
За хвилину-дві виходила за ним і Сташка.
Мати не допитувала дочки, коли та повернеться в хату.
Попередніми веснами, коли було Сташка аж на зорі поверталася в хату, матері сон не брався. Гриз її страх, щоб дівчина не змайструвала собі байстряти. Не мала нічого проти, щоб дочка побаришкувала собі з хлопцями, аби тільки без біди. А коли й лаяла іноді Стаху, що та застоялась з кавалером, то більше для годиться, для отих сусідів-злодіїв, аби не дерли собі писки, що мати дочки в руках не тримає.
Про себе ж, грішну, думала: «Коли ж їй гуляти, як не тепер? Може, тоді, коли пожовтіє, ніби той огірок-насінник, що й дід беззубий не захоче глянути на неї? Хай гуляє, доки туляється, а вийде заміж, обсядуть діти, і гулянок відхочеться».
Та відколи Бронко Завадків заявив, що буде женитись, матері спала гора з серця. Змайструють собі, то тільки й біди, що доведеться прискорено, на галай-балай весілля готувати.
Цей не підведе, можете бути певні!
Такий уже характер у старого й молодого Завадків, що скоріше здоров'ям своїм накладуть, ніж дане слово зламають. Такої вже заправки цілий їх рід, за що й шанують їх у Нашому і старе і мале.
Для Кукурбихи Сташка й тепер однаково вже що замужем. А як же інакше? Сама вже думала над тим, що на зиму треба буде викинути бамбетель з кухні, а внести туди ліжко.
Не будуть же молодята взимку по задвірках вистоювати. А якщо у заметіль і переночує Бронко, то великого гріха від того не буде. Наречені мають своє право. А буде старий бурчати, що з хати публіку робить, то вона пригадає йому, ая, пригадає, як то бувало, коли він до неї залицявся. Не дурний то видумав, що забула корова, коли телям була.