Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
6. Правила про удавані правочини підлягають застосуванню за аналогією у всіх випадках, коли сторонами неправильно кваліфікується укладена ними угода. Так, на практиці широке розповсюдження одержало укладення договорів про сумісну діяльність, які за своїм змістом не відповідають вимогам ст. 1130 ЦК, проте, не містять якихось протизаконних умов, а передбачають надання послуг. Застосовуючи за аналогією у подібних випадках ст. 235 ЦК, слід керуватися законодавством, яке регулює відносини щодо надання відповідного виду послуг.
7. Недостатня визначеність поняття удаваного правочину змусила законодавця заборонити ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого ч. 5 ст. 70 Закону «Про акціонерні товариства» [228] порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.
Стаття 236. Момент недійсності правочину
1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
1. При визнанні правочину недійсним, він вважається таким з моменту його вчинення. Це правило, безумовно, стосується і нікчемних, і оспорюваних правочинів. Будь-якої альтернативи цьому правилу не встановлено. На випадок неможливості повернення всього одержаного за недійсним правочином він також не може визнаватись недійсним лише на майбутнє від дня набрання рішенням суду законної сили. І в таких випадках правочин вважається недійсним з моменту його укладення. Неможливість повернення одержаного тягне лише відшкодування, одержаного грошима (за встановленими винятками та з урахуванням інших спеціальних правил), а не обов'язок повернути його в натурі.
2. Але ж очевидно, що спеціальні норми вирішують питання про момент недійсності правочину дещо неоднаково залежно від того, правочин є оспорюваним чи нікчемним. Нікчемний правочин не є юридичним фактом. Тому стосовно нього дійсно можна без застережень стверджувати, що він є недійсним з моменту учинення. Оспорюваний правочин також вважається недійсним з моменту його вчинення, але ж тільки за наявності рішення суду про це. Поки суд не визнав у встановленому порядку оспорюваний правочин недійсним, його умови є обов'язковими для сторін, хоч би закон прямо забороняв вчинення таких правочинів. Разом з тим, належить ураховувати, що судова практика дещо спрощено підходить до визначення моменту настання умови, що позбавляє право- чин ознаки дійсності з моменту його вчинення. Розмірковуючи теоретично, тільки набрання законної сили рішенням суду про визнання оспорюваного правочину недійсним дає підстави не застосовувати умови цього правочину. Судова практика вирішує це питання інакше. Якщо пред'явлено позов про передання майна на виконання оспорюваного правочину (про виконання правочину в натурі), а також пред'явлено зустрічний позов про визнання цього правочину недійсним, суд в одній справі розглядає обидва позови. За наявності підстав суд задовольняє позов про визнання правочину недійсним та відмовляє в задоволенні позову про передання майна на виконання правочину, хоч рішення суду про визнання правочину недійсним не набрало законної сили.
ГЛАВА 17 ПРЕДСТАВНИЦТВО
Стаття 237. Поняття та підстави представництва