Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
3. Укладення правочину з метою приховати майно від конфіскації, від звернення на нього стягнення за зобов'язаннями власника є підставою для застосування ст. 234 ЦК лише за умови, що буде доведено, що правочин вчинено без наміру створення правових наслідків. Якщо ж це не буде доведено, сама по собі мета уникнути конфіскації майна чи звернення стягнення на нього не є достатньою для визнання правочину недійсним як фіктивного.
4. До категорії фіктивних не відносяться і правочини, що вчиняються з участю юридичної особи, якої не існує. Практика підписання договорів на підтвердження вчинення таких правочинів набула поширення з метою ухилення від сплати податку на додану вартість, зокрема для одержання права на так званий податковий кредит. Якщо підпис та печатку однієї із сторін на договорі підроблено, то позов про визнання недійсним договору (правочину) з участю юридичної особи, якої не існує, не може бути задоволений, оскільки ця юридична особа не виявляла волю на вчинення правочину. У таких випадках слід заявляти в суді вимогу про визнання правовідносин такими, що не виникли. Але права на заявлення таких позовів органи державної податкової служби не мають. Якщо ж зловмисники здійснювали правочин від імені юридичної особи, що існує реально (або хоч формально — не виключена з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), то підстави для визнання такого правочину є недійсними. Але ст. 234 ЦК у таких випадках не повинна застосовуватись, оскільки такий правочин має визнаватись недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК.
5. На виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права. Тому і про майнові наслідки визнання правочинів фіктивними в законодавстві нічого не говориться. Якщо ж на виконання правочину були передані майно або майнові права, правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
6. Саме по собі невиконання правочину сторонами ще не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину. При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними як таких, що укладаються без наміру створити юридичні наслідки, слід також ураховувати, що укладення правочинів між членами сім'ї (наприклад, дарування або купівля-продаж квартири, коли в ній залишаються проживати ті ж особи) взагалі не передбачає вчинення яких-небудь фактичних дій на виконання правочину. Той факт, що квартира не переоформлена на нового власника у житлово-експлуатаційному підприємстві, також не може бути достатньою підставою для визнання правочину недійсним.
7. Раніше чинний Цивільний кодекс використовував поняття удаваної угоди, яке за змістом є дуже близьким до категорії фіктивного правочину. У судовій практиці поняття удаваної угоди тлумачилось досить широко. Так, у тижневику «Бізнес» аналізувався випадок, коли суд визнав удаваною угодою договір оренди державного майна, на укладення якого не було одержано згоди відповідного відділення Фонду державного майна (2001, № 47, с. 42 — 43). Це — широке і незаконне тлумачення ст. 58 раніше чинного Цивільного кодексу.
Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину
1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
1. Удаваним є правочин, що вчиняється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила про той правочин, який сторони мали на увазі (який сторони приховували). Зазначення у ст. 235 ЦК про застосування правил про той правочин, який сторони мали на увазі, дає таке право не тільки суду, який розглядає спір про визнання правочину недійсним, але й іншим правозастосовчим органам. Зокрема, встановивши факт укладення удаваного правочину, податковий орган не обов'язково повинен звертатися до суду із позовом про визнання недійсним правочину, який укладено з метою приховати інший правочин. Цей орган вправі прямо застосовувати за наявності достатніх підстав норми податкового законодавства про той правочин, який сторони мали на увазі.