Джерело

— Домінік… що сталося?

Вона почула голос Вайненда, лагідний і стурбований. Він ніколи не дозволяв собі показувати занепокоєння. Вона збагнула, що запитання викликало те, що відбивалося на її обличчі.

Вона стояла прямо, впевнена у собі й дуже мовчазна в душі.

— Я думаю про тебе, Ґейле, — сказала вона.

Він чекав.

— Що ж, Ґейле? Всеохопне прагнення до величі? — Вона засміялася, незграбно заламуючи руки, наче акторка зі щойно побаченої вистави. — Скажи-но, Ґейле, у тебе є двоцентова марка з портретом Джорджа Вашингтона?.. Скільки тобі років, Ґейле? Чи важко ти напрацювався? Більша половина твого життя минула, і сьогодні ввечері ти отримав нагороду. Твоє коронне досягнення. Звісно, ніхто не дорівняється до твоєї великої пристрасті. Але якщо ти цього прагнутимеш і докладатимеш зусиль, одного дня возвеличишся до рівня цієї вистави!

Він стояв мовчки, слухаючи і сприймаючи.

— Думаю, ти повинен взяти рукопис цієї п'єси і помістити його на п'єдесталі в центрі твоєї галереї внизу. Гадаю, тобі треба перейменувати свою яхту і назвати її «Не пхай свого носа до чужого проса». Гадаю, ти повинен влаштувати мене…

— Замовкни.

— …в трупу і змусити щовечора грати роль Мері. Мері, яка вдочерила бездомну ондатру і…

— Домінік, замовкни.

— Тоді ти скажи. Я хочу почути, що скажеш ти.

— Я ніколи ні перед ким не виправдовувався.

— Тоді хвалися. Це теж підійде.

— Якщо хочеш знати, мене теж вивертало на цій виставі. І ти знала, що так буде. Це було гірше за домогосподарку із Бронксу.

— Значно гірше.

— Але я можу уявити собі щось іще гірше. Написати видатну п'єсу і виставити її перед сьогоднішньою аудиторією, яка глумитиметься з неї. Дозволити їй стати жертвою людей, які сьогодні веселилися.

Він побачив, що щось її зачепило; він не міг сказати напевно, як саме вона зреагувала — подивом чи злістю. Він не знав, чи добре були їй знайомі ці слова, тому продовжив:

— Мене нудило. Так само як від багатьох інших речей, що відбуваються в «Знамені». Сьогодні було ще гірше, бо ця вистава виявила приховану суть, особливий різновид мерзенності. Але якщо вона подобається дурням, це законна царина «Знамена». «Знамено» було створено на потіху дурням. У чому ще я повинен тобі зізнатися?

— Що ти сьогодні відчував?

— Я був у пеклі. Тому що ти сиділа поруч. Це ж те, чого ти хотіла? Змусити мене відчути контраст? І знову ж таки, ти прорахувалася. Я дивився на сцену і думав: ось такі люди, ось такі в них душі, але я знайшов тебе, я маю тебе — і цей контраст вартий болю. Я страждав сьогодні ввечері, як ти й хотіла, але це було страждання, що доходить лише до певної межі та…

— Замовкни! — вигукнула вона. — Замовкни, будь ти проклятий!