Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Марина — цариця московська
Марина — цариця московська - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Марина — цариця московська

Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:

Свої листи на батьківщину вона підписувала: «Марина — цариця московська». І вона була нею — царицею московською. Щоправда, всього лише дев’ять (!) днів у році 1606-му. І потім вісім років неймовірних злетів і карколомних падінь.
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи істо­рії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
1 ... 261 262 263 264 265 266 267 268 269 ... 296
Перейти на страницу:

Але у Полі, на Дону, на Волзі, на Яїку йшло своє життя, де козаки залишалися вільними, незалежними воїнами-кочовиками. Це були «справжні» — на їхнє переконання — козаки.

На заклик московського уряду присягати (цілувати хрест) на вірність царю-государю відповідали хитро (часом прикидаючись наївняками):

«Мы, холопы ваши, живучи на Дону и на степи по запольным речкам, своим скверным беззаконным житьем недостойны к такой страсти приступити — креста целовати...»

Але хто хотів, міг легко з Дону перейти на службу до царя, досить було прийняти присягу і поцілувати хрест на вірність.

Крім служилих і вільних козаків (ті, які себе величали справжніми), на Дону були ще й так звані «гулящі козаки», або — «гулящі люди». (Смисл цих термінів тоді був інший, аніж сьогодні.)

Це були не ті козаки, що гуляли-бенкетували (хоч і вони любили при нагоді гульнути), a безробітні, які чомусь не могли (чи не хотіли) піти на службу царську, виписані з козацького стану, тож їх ще називали «шалтай-болтай».

Час од часу вони наймалися на яку-небудь службу чи роботу, створювали ватаги промисловиків (добували звіра, рибу) і знову тинялися без роботи і певних занять.

Якщо козак при черговому переписі чи ревізії випадав із козацького стану, втрачаючи навіть коня, то й перетворювався на гулящого. Або чекав служби, коли йому ось-ось має пофортунити, або із загоном таких, як і сам, ходив у набіги на інші землі. Чи йшов у Степ (Поле) і ставав там вільною голитьбою, але — козаком. Там гулящі часто одружувалися з місцевими жінками — здебільшого татарського походження. У таких сім’ях жінка була повноправною господинею, але чоловік, хоч і шанувався, перебував чи не на правах гостя. (Таких на Україні споконвіку називали приймаками — прийнятими в сім’ї жінок зі сторони, які нічого не мали свого, навіть кутка.) Діти від таких змішаних шлюбів звалися «болдирями» (себто син болгарки, сиріч татарки).

Крім служилих, городових, вільних (справжніх) і гулящих козаків особливе місце в російській історії займали і так звані «казаки воровские». (Тодішній російський сленг, що його перекласти неможливо. Адже тоді поняття «вор» (злодій) означало не кримінального, а державного злочинця, «умышлявшего воровство противу государя». Хоча й не виключалася елементарна крадіжка.) У перекладі українською воровский — злодійський. Таких воров у ті часи на Україні називали ворохобниками, розбійниками. Хоча українська мова має і дієслово ворюватися (ворати), себто, орючи, займати, захоплювати зайву або чужу ділянку землі.

Сьогодні про таких кажуть: опозиція. Або — озброєна опозиція до правлячого режиму. (До них, тодішніх опозиціонерів, зі зброєю приставали і таті, розбійники, різні, як би ми сказали, кримінальні елементи — їх тоді звали «шішами».)

Загін отамана Заруцького і складався з таких козаків. Навзагал вони звалися донським, і це відповідало істині, але в масі своїй то були в основному гулящі козаки, які не мали постійної служби та роботи (а часом і свого коня), а перебували «гульнею», тимчасовими роботами на промислах, а хто й ходив «иные земли промышляти». Вони легко приставали до того чи того отамана (часом теж «гулящого», розбійницького), якщо він обіцяв їх повести добувати «зіпунішки». Такі «вори», будучи вільними і незалежними, як дикі коні, які не знали вузди, не визнавали над собою нічиєї влади, а тим більше царської, постійно бунтували проти Москви та проти її посягань на їхню волю й охоче приставали до будь-кого, хто обіцяв їх повести бити царських воєвод. (Такі й складали основну масу повстанських військ Болотникова, Разіна, Пугачова.) Вони визнавали над собою лише владу своїх отаманів, що їх самі й обирали — «викрикували» на своєму козацькому Колі.

Були вони досвідченими кінними воїнами, по-своєму відважними, і могли терпіти будь-які злигодні, вперто йдучи до перемоги. Одне слово, були відчайдухами і лізли чи не в саме пекло, не боялися ні чорта, ні Бога, ні царських воєвод, ні чиїхось там ханів, і в той же час, якщо їх бувало заганяли в глухий кут царські воєводи, могли й перебігти на їхній бік, б’ючи чолом цареві та присягаючись йому віднині вірно служити. Отаманів своїх вони тоді в’язали і видавали царським воєводам — в обмін на збереження їм життя. Цe такі воруваті козаки та їхні отамани зраджували Болотникова, Разіна, Пугачова, в’язали їх, видавали владі, купуючи таким чинам собі «живот».

1 ... 261 262 263 264 265 266 267 268 269 ... 296
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)