Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
41 Книга Притч Соломонових 18: 19.
42 Див. прим. 204 до циклу «Басни Харьковскія».
43 Трохи неточна цитата з Пісні над піснями 8: 6. Пор.: кр'Ьпкіі йкш С/иерть /ігсвьі.
44 Поняття сострастіе у Сковороди є відповідником гр. аѵцпаѲЕіа й синонімом до слова любов. Коли він говорить про сострастіе між елементами світу, це можна трактувати як щось схоже на Емпедоклове розуміння любові - рушійної сили, яка забезпечує єдність першостихій.
45 Сковорода має на думці слова: Бо^/імв/ієннїи, не ■^повѣдь нбвХ пишХ вЛліъ, но ^ПОВ^ДЬ вет^х, йже Й/И^СТЄ Йспєрвсі. З^ПОВ^ДЬ BeTJ^d єсть С/ібво, ЄЖС С/ІЫІШСТе йспервл
(Перше соборне послання св. ап. Івана 2: 7).
46 Див. прим. 43 до циклу «Сад божественных пѣсней».
47 Фразу вет^їй ден/ии взято з Книги пророка Даниїла 7: 9, 22.
48 Трохи неточна цитата з Першого соборного послання св. ап. Івана 4: 8, 16. Пор.: вгъ /ІГСБВІ єств.
49 Книга Псалмів ЗО (31): 19.
50 Друге соборне послання св. ап. Петра 2: 12.
51 Книга Ісуса, сина Сирахового 21: ЗО.
52 Дабет (від франц. la bete - 'звір, дурень') - штрафний внесок у грі в ломбер, що його в певних випадках платили гравці, наприклад, тоді, коли скидали карту іншої масті, тощо. Про все це докладно йдеться, скажімо, в ірої-комічній поемі сучасника Сковороди Василія Майкова «Игрок ломбера» (1763 р.) [див.: Ирои-комическая поэма/Ред. и прим. Б. Томашевского; вступ, статья В. Десницкого. - Ленинград, 1933. - С. 101-116]. Слід сказати, що у XVIII ст. ця гра була дуже популярною. її форму використовували навіть у літературі. Наприклад, один з перекладних українських сатиричних діалогів (із французької) розпочинається так: "Року 1733, октоврія 10, в Глуховѣ получено: «Игра ломбер знатнѣйших європейских дворов»" [Малорусская историческая шарада // Киев-ская старина. - 1885. - Т. XI. - Март. - С. 592-593].
53 Див. прим. 459 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».
54 Книга Псалмів 13 (14): 1.
55 Сковорода має на думці слова: й вса К/іЗда^и, иже йскопЗіш рлвй отцЗ є™, во вре/ИА отцЗ є™, злгр.ідйіш а фіг/іїст(/И/іАне (Перша книга Мойсеєва: Буття 26: 15).
56 Див. прим. 26.
57 Євангелія від св. Дуки 9: 55.
58 Сковорода має на думці слова: (Іціі а^віки чс/іов^чсски/ИИ глаголк й Згг/іски/ии, /іюввє же не й/ил/иъ, вві^ъ (йкш) /И^дв звенАфи, й/ій кѵѵивЗ/іъ звацЗай (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 13: 1).
59 Гр. аѵра - 'подув, вітрець'.
60 Дат. aura - 'подув, вітрець; повітря; випари; небо, небесна висота; легенький подих, просвіт, примара, тінь; блиск, сяйво; звук, голос, відлуння'. Очевидно, Сковорода має тут на думці своїх улюблених римських класиків, наприклад, Горація, який говорив (Сатири, II, 2, 79) про душу як про "частку небесного подуву" [Квінт Горацій Флакк. Твори / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. - Київ, 1982. - С. 155], чи Сенеку, котрий у «Моральних листах до Дуцілія» (LXVI, 12) писав те саме про розум: "А що таке розум, як не частка божественного подиху, що проникла в людське тіло?" [Ауцій Анней Сенека. Моральні листи до Дуцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 215].
61 Старі українські богослови пов'язували цю думку з наукою Авіустина. Наприклад, Петро Могила писав: "Яко мовит Авіустин: 'Двои суть людей товариства, с которых єдно предуставлено єст на вѣки царствовати з Богом, а другоє вѣчнос однести каранє'" [Могила П. Крест Христа Спасителя и всякаго человѣка // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 281].
62 Книга Ісуса Навина 5: 13.
63 Парафраза Євангелії від св. Дуки 9: 55. Пор.: кбегш дХ^л єстЗ вві.
(Ч Парафраза Третьої книги царств 19: 12. Пор.: глЗсъ ^ллдл тбнкл.
<2> Парафраза Євангелії від св. Івана 4: 24. Пор.: д^ъ (єств) вгъ.
64 Сковорода має на думці слова: Бнйдите орки/ии врлты: йкш прострЗннлА врлтЗ й широкій пітв ВВОДАЙ ВЪ пЗгХбХ, Й /ИНО^И сХтВ В^ОДАфІИ Й/ИЪ: ЧТО Oy"?KtlA врлтЗ, й тісный пХть вводай въ живбтъ, й талш й^ъ єсть, йже шврітлкітъ ЄГО (Євангелія від св. Матвія 7:13-14).
65 Символ дороги - один із найбільш поширених у літературі українського бароко. Справа в тому, що зазвичай людина поставала тут мандрівником-"перегрином" (homo viator), а її життя - повсякчасною екзистенційною мандрівкою. Отож, образи мандрівника й дороги належали до кола сталих виражальних засобів нашого письменства XVII-XVIII ст. Наприклад, Кирило Ставровецький писав: "Странствіє наше в мирѣ сем зѣло єст прудкоє, яко наибыстрѣйшая рѣка плынет без постоянія текутце, тако и мы течем и приближаємся к смерти, яко бвг конскій до кресу, и дни нашв прудко преходят, яка тВнь облака безводнаго и яко корабль волнами морскими и вѣтры носимый без постоянія, яко камень з горы на дол летит и ниже опертися мало может, тако приближаєтся живот наш к смерти и мы, яко странницы в мирѣ сем, понеже странствуєм невидимым странствієм през позорище мира, яко през нВкую гостинницу" [Транквіліон-Спшеровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 353]. Самого Христа було заведено змальовувати "небесным Пелгримом" [див.: Транквіліон-Стаероеецький К. Перло многоцВнноє. - Могилів, 1699. - Арк. 57], а його дочасне життя - "уставничим пелгримством" [див.: Радивиловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. -Арк. 424 (зв.)]. Попри все розмаїття житейських шляхів, вільна воля людини мала обирати, зрештою, одну з двох доріг: ліву (дорогу гріха) чи праву (дорогу порятунку). Мабуть, найяскравіший образ цих двох доріг на тлі "великого ланцюга буття", тобто неба, землі й підземного світу, Сковорода змалював у своїй візи «Брань архистратига Михаила со Сатаною".