Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Основою Київської лїтописи послужили київські записки, що в певними змінами увійшли в склад і Суздальської лїтописи: в остатнїй слїд їх губить ся в серединї XII в. В Київській лїтописи вони теж не заховали ся в чистій формі — тут вони злучені з иньшими київськими й чужими записками, як то видко з відмін записок Суздальської лїтописи і з подвійних звісток та з иньших слїдів сполучення в самій Київській. Середину Київської лїтописи (від 1146 р.) виповнює простора повість про князюваннє в Київі Ізяслава Мстиславича, писана якимсь прихильником і товаришом його походів, але й вона поперебивана иньшими звістками; в значній частинї сї звістки ідуть з якогось джерела неприхильного Ізяславу, писаного, бодай в части, десь за Днїпром, мабуть в Чернигівщинї. Зі вставок годить ся піднести оповіданнє про убійство Ігоря, злучене з двох повістей про нього, як згадував я вище. В третїй четвертинї XII в. слїдно нову руку — якоїсь духовної особи спеціально прихильної династиї Ростислава, що мабуть вела київську лїтопись в сїй частинї; але пізнїйший редактор завів і сюди серію записок і осібних повістей українських і суздальських. Так за осібні сказания, до первісної лїтописи не приналежні, можна уважати оповіданнє про нахід Половцїв на „десятинний город” Богородицї під 1172 р., про вибір печерською братиєю ігуменом Василия під 1182 р., про похід Ігоря на Половцїв під 1185 р.; суздальське джерело виразно видко в оповіданнях про еп. Федорця (під 1172 р.), про похід Андрія на Новгород (1172), про смерть Андрія й дальші замішання в Суздальщинї (1174). Серія галицьких звісток почавши від р. 1173 мабуть також не належить до первісної лїтописи, а взята з якогось західно-українського джерела, так само і леґенда про третїй хрестоносний похід під 1190 р. Нарештї замикає Київську лїтопись звістна вже нам похвала Рюрику з нагоди поставлення стїни в Видубицькім монастирі, виголошена 1199 р.; її автор мабуть чи не був і останнїм редактором Київської лїтописи 12).
Більше одноцїльннй характер має Галицько-волинська лїтопись. Її вступна частина — оповіданнє про „великий мятеж” по смерти Романа, була написана в формі праґматичного оповідання, без років, якоюсь близькою Данилови особою, правдоподібно з Галичини, не скорше десь як в 40-х рр. XIII в. Де що змінена при дальших редакціях, вона одначе заховала більше меньш свою початкову форму; тільки в оповіданнях середини XIII в. помічаємо деякі постороннї звістки, внесені, очевидно, пізнїйшим редактором — пинські звістки, в звязку з котрими могли стояти й богаті відомости про подїї в. кн. Литовського та русько-литовську боротьбу, що виступають в середнїх десятолїтях лїтописи (особливо в пятьдесятих-сїмдесятих роках). Можливо, що маємо тут останки якоїсь лїтописи з півнїчної Волини, з сусїдства Пинщини і в. кн. Литовського; серед них слїди вступної повісти заникають на 1250-х рр.
Сїмдесяті й вісїмдесяті роки лїтописи виповнені знову инакшим матеріалом: се волинський двірський лїтописець, близький до двору кн. Володимира Васильковича і його наступника Мстислава. Його оповіданнє, здаєть ся, кінчить ся з роком 1289, і кінцеві записки лїтописи мабуть вийшли з під иньшого пера; пинські звістки під кінцевими роками знову могли б вказувати на північну Волинь. Сї дальші верстви лїтописи, за прикладом її початку, зроблені були також без років, аж до самого кінця; очевидно, волинський лїтописець продовжав уже готову галицьку лїтопись. Роки поставлені, зовсїм довільно і хибно, якимсь хронольоґізатором уже по злученню цїлої Галицько-волинської лїтописи з Найдавнїйшою і Київською, і то тільки в однім з кодексів. І тепер маємо хронольоґію лише в Іпатськім кодексї, а в иньших її нема 13).
Таким чином, навіть не рахуючи дрібних записок, що могли часом походити з ріжних побічних джерел, в нашій лїтописній збірцї ми, як бачимо, маємо результат роботи може яких кількадесяти людей з більше як двох столїть. Характеризувати на купу сю збірну роботу, як то часом роблено 14), було б те саме що нпр. характеризувати цїлу староруську лїтературу. Поодинокі письменники мали свої індівідуальні прикмети, ріжнили ся часом, рівенем осьвіти, школою, суспільною приналежністю, здібностями. Тому замість такої загальної характеристики зазначимо ріжні типи й напрями, а заразом і деякі спільні прикмети в сїм історичнім письменстві.