Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Крім того маємо парафрази старих епосів, як повість про боротьбу отрока з Печенїжином, як повість про Демяна Куденєвича 25); се старі (перероблені) записки того, що в пізнїйших модіфікаціях ми маємо в великоросійських билинах т. зв. Володимирового цїкля. В сих билинах й історичних піснях також задержало ся не одно з староруської дружинної поезії, хоч сї останки не завсїди можна тепер докладно виріжнити 26). Народна українська поезія теж донесла нам не одно з староруських часів. Бачили ми вище в нїй образи кн. Романа і його дїтей 27). В обрядових піснях — колядках, щедрівках, весїльних малюєть ся перед нами обстанова князївсько-дружинного житя, перейнята сими піснями очевидно тодї, коли се житє ще було живим і сильним. Я вище підносив 28), що весїльний обряд ми маємо перетворений на сї князївсько-дружинні мотиви: молодий і молода виступають як князь і княгиня, їх окружають бояре, з старшими боярами на чолї, й численнїйша дружина:
Заграно, забубняно — а в княжім дому рано:
А збірайте ся, а зїзжайте ся, бо ми поїдемо, та поїдемо —
Бо ми поїдемо та поїдемо та до славного міста!
Ой вибємо та вишибемо камяну стінку,
А візьмемо та привеземо та Івасеви жінку.
Не гнівай ся, тестю! не у мнозї зять їде, не богато бояр везе
Да сто коней верхових, да сїмдесять возових!...
Ой зацьвіла калинонька з ожиною
Приїхав Івась з дружиною...
На горі пшениця рясна — наша княгиня красна
На долі овес зелений — наш княжище мерзений 29), і т. и.
Серед колядок ми стрічаємо мотиви дружинного житя, дружинних походів на руські волости й на чужі землї. Такі нпр. пляни
Ой ходїмо ж ми до ковальчика
До ковальчика, до золотника,
Покуймо ж собі мідяні човна,
Мідяні човна, золоті весла,
Ой пустимо ся ж на тихий Дунай
Долів Дунаєм — під Царегород:
Ой чуємо там доброго пана,
Що платить добре за служеньку —
Ой дав на рік по сто червоних,
По коникови, тай по шабельцї,
По парі сукон, тай по шапочцї,
Taй по шапочцї, тай по панночцї...
Або образ такого проводиря дружини (князя):
Ой спід гори да стоять тумани,
Да то не тумани — пара з коней йде!
Ой там же військо — аж землї важко,
Ой там у війську пана не має.
Ой одзоветь ся зличний паниченко,
Славного отця і панї матки:
„Я ж в тому війську да паном стану,
Велю гармати наворочати,
В Чернигов город велю стреляти” !
Ой бє да бє він в Чернигов город.
Там його не знали нї царі нї пани,
Винесли йому миску червінців —
Він тоє забрав, шапочки не зняв, не подяковав.
І таким же способом зберає контрібуцїї з Переяслава — де дають йому коня у збруї і вкінцї з самого Київа, де дають йому панну в нарядї 30).
В основі сих образів відбиваєть ся зовсїм ясно обстанова князївсько-дружинних часів.
Розумієть ся, самими дружинними темами поетична творчість не обмежала ся, а обіймала далеко ширші сфери творчости. Так не що давно звернено увагу на т. зв. Слово о Лазаревім воскресениї, й висловлено правдоподібну гадку, що в сїй поемі на тему апокрифічного схождения Христа в ад маємо твір староруський: він дїйсно своїм складом пригадує ті поетичні твори, які ми вичислили вище, як продукт лїтературних напрямів кінця XII і XIII віків 31).
Так представляєть ся стара наша лїтература. Я переглянув її по галузям і катеґоріям, але і з повище поданого можна було помітити, що вона складаєть ся на досить суцїльний образ, навіть при всїй нинїшній фраґментаричности нашого матеріалу, при величезних прогалинах, та відбиває в собі провідні ідеї свого часу й житя, не вповнї вправдї — але ж про яку стару лїтературу й можна сказати, що вона відбиває в собі житє у всїй його всесторонности. Бачили ми, як всесторонно панує й розвиваєть ся по ріжних галузях його провідна культурна ідея того часу — християнїзації й моралїзації суспільности. З другої сторони, широко приходять в нїм провідні суспільно-полїтичні ідеї, особливо сильно виражені в письменстві історичнім, але і в иньших родах лїтератури зазначені також досить сильно (повісти про Бориса і Глїба, цїлий ряд церковних поучень на полїтичні й суспільні теми, писання Мономаха, Паломника Данила і Слово о полку Ігоревім з їх піетизмом для „Руської землї”, по части навіть Молениє Данила). Повість временних лїт відбиває нам ідеї творящої епохи — процесу будови Київської держави; пізнїйші твори — з часів роскладу її, скупляють всю енерґію суспільної гадки коло консервовання сеї ґрандіозної будови, що „стяжали дЂды і отци трудомъ великимъ и хороборствомъ”, коло охорони „Руської земли” від внутрішнього роскладового процесу і зверхнїх ворогів.