Історія ГУЛАГу

Якщо Келлер представляв українців, то Гліб Слученков був пов’язаний із кримінальними в’язнями. Кузнецов пише про нього як про «представника злочинного світу», а в українських націоналістичних джерелах про Слученкова йдеться як про ватажка злодіїв. Під час повстання Слученков завідував «контррозвідувальною» діяльністю. У нього була своя «поліція», яка патрулювала табір, підтримувала спокій та ізолювала потенційних перебіжчиків та інформаторів. Слученков поділив табір на підрозділи і поставив у кожен з них «командира». Пізніше Кузнецов скаржився, що імена командирів трималися в таємниці, і їх знали тільки Слученков і Келлер.

Кузнецов з меншою злістю відгукувався про ленінградця Кнопкуса, литовця за національністю, який керував під час повстання «відділом пропаганди». Разом з тим, з погляду сьогоднішнього дня, саме діяльність Кнопкуса видається найбільш революційною і антирадянською. «Пропаганда» Кнопкуса включала в себе виготовлення листівок, які поширювалися серед місцевих мешканців поза табором, видання табірних «стінгазет» для в’язнів і, найдивовижніше, створення саморобної табірної радіостанції.

При тому, що у перші дні страйку власті відрізали від табору постачання електрики, ця радіостанція була не просто бравадою, а великим технічним досягненням. По-перше, зеки зробили «гідроелектростанцію», яка працювала на водогінному крані. Генератор виготовили з електричного двигуна; він давав достатньо енергії для живлення телефонної мережі табору і радіостанції. Радіопередавач склали з частин табірної портативної кіноустановки.

За кілька днів у таборі з’явилися свої радіоведучі, які вели регулярні програми, розраховані як на в’язнів, так і на населення поза табором, включно з солдатами і охоронцями. Одне з таких радіозвернень було записане приблизно через місяць після початку повстання, коли в таборі вже закінчувалися запаси продуктів. Вона призначалася для солдатів, які стояли за табором; текст зберігся в архівах МВД:

«Товариші солдати! Ми вас не боїмося і просимо не заходити до зони. Не стріляйте в нас, не виконуйте волі беріївців. Ми їх не боїмося, так само, як не боїмося і смерті. Ми краще помремо з голоду у цьому таборі, ніж здамося беріївській банді. Не брудніть собі рук тією самою кров’ю, яка на руках у ваших офіцерів…»[1816]

Тим часом Кузнецов організував постачання їжі, яку готували в таборі жінки. Всі в’язні отримували однакові пайки — придурки жодних додаткових продуктів не отримували, — які поволі скорочувалися зі скороченням запасів продуктів. Наряди з добровольців прибирали бараки, прали одяг і білизну, стояли на варті. Один в’язень згадує «порядок і чистоту», які панували у їдальні, де раніше часто був бруд і безладдя. У звичайному режимі працювали табірні лазні й лікарня, хоча влада відмовлялася передавати необхідні ліки і матеріали.