Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Кабінет Міністрів уповноважувався на роз’яснення і інших указів. Зокрема, обов’язок надання офіційних роз’яснень покладається на Кабінет Міністрів ст. 16 Указу Президента України «Про деякі заходи щодо дерегулювання підприємницької діяльності»[361]; ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств»[362], іншими указами Президента[363]. Кабінет Міністрів настільки звик до таких доручень, що став давати роз’яснення, які за змістом є чистою правотворчою діяльністю. Повноваження давати роз’яснення Кабінету Міністрів надавалось, зокрема Указом Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»[364]. Кабінет Міністрів став не просто роз’яснювати, а здійснювати правове регулювання суспільних відносин шляхом надання роз’яснень. Так має бути оцінена постанова Кабінету Міністрів «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 п. № 727»[365]. Ця постанова була доповнена постановою Кабінету Міністрів від 19 березня 2008 р. № 222. Було встановлено, що «суб’єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом другим частини першої статті 6 не є платником податку на додану вартість, у разі здійснення операцій з імпорту товарів на митну територію України сплачує податок на додану вартість у визначеному Законом України «Про податок на додану вартість» порядку». Цим положенням згаданий Указ не роз’яснюється, а доповнюється. При цьому звертає на себе увагу та обставина, як Кабінет Міністрів порушує принцип пропорційності у відносинах платників податків з державними органами (державою), що є складовою частиною принципу верховенства права. Якщо Кабінет Міністрів розраховує на те, що ця постанова буде виконуватись, то у нього для цього є достатні підстави, бо ще раніше склалась судова практика, яка витлумачила Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»[366] у такий же спосіб, у який Кабінет Міністрів його роз’яснив. Але ж дещо раніше Кабінет Міністрів дав вказівку контролюючим органам здійснювати «контроль за застосуванням пільг із сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що надаються суб’єктам підприємницької діяльності та фізичним особам, виключно на підставі норм законів з питань оподаткування»[367]. Тож виходить, що, коли йшлося про пільги, то їх підставою визнавались тільки закони, що визнаються спеціальними, а коли йшлося про обмеження пільг, то визнається можливість їх встановлення не тільки законом (будь-яким), а й роз’ясненням Кабінету Міністрів щодо застосування указу Президента України.